Народные сказки: Коза-дереза

Злякався зайчик та з хати.

Сів під дубком і плаче.

Коли суне ведмідь. Питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, — каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.

— Ходім, я його вижену, — каже ведмідь.

Пішли. Увійшов ведмідь у сінці, через поріг у хатку заглядає та й питає:

— А хто тут у зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Злякався ведмідь та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить…

— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.

Зажурився зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.

— Ходім, я його вижену!

— Де тобі, вовче, його вигнати?! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.

— А я вижену. От ходім!

Пішли. Вскочив вовк у сінці, — через поріг в хатку заглядає та й питає:

— А хто тут у зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Злякався вовк та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.

— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.

Ще більше зажурився зайчик. Сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, — каже зайчик. — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.

— Ходім, я його вижену!

— Де тобі, лисичко, вигнати?! Тут ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав…

— А я вижену. От ходім!

Пішли. Забігла лисичка в сінці. — через поріг в хатку заглядає та й питає:

— А хто тут у зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Злякалася лисичка та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.

— Ні. — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь

Ще більше зажурився зайчик. Сів під лубком та й плаче. Коли лізе рак.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.

— Ходім, я його вижену!

— Де тобі його вигнати?! — каже зайчик. Тут ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, лисичка гнала — не вигнала. А то ти?!

— А я вижену. От ходім!

Пішли. Вліз рак у сіни. Через поріг у хату перелізає та й гукає.

— А хто тут у зайчиковій хатці?

А коза з печі:

А рак лізе собі помаленьку. Виліз на піч і каже:

— Ти коза-дереза, а я рак-неборак — швидше з печі злізай, бо вщипну, буде знак!

І як ущипне козу…

А коза як замекече та з печі. З печі на піл, з полу на діл та: не-ме-не! не-ме-не! І з хати.

Подалася скільки видко.