Оскар Уайльд - Зоряний хлопчик (Збірник)

— Нам, певна річ, потрібна інша статуя, — сказав Мер, — і це мусить бути моє зображення.

— Моє, моє! — закричав кожен із Міських Радників, і всі пересварилися. Коли я востаннє їх чув, вони й далі сварилися.

— Що за чудасія! — здивувався старий майстер у ливарні. — Це розбите свинцеве серце не плавиться у печі. Його треба викинути.

І серце викинули на смітник, де вже лежав мертвий Серпокрилець…

— Принеси мені дві найдорогоцінніші речі з того міста, — наказав Господь одному зі своїх янголів, і янгол приніс йому свинцеве серце і мертвого птаха.

— Ти зробив вірний вибір, — погодився Господь, — бо у моєму Райському Саду це мале пташеня співатиме вічно, а у моєму золотому місті Щасливий Принц возсилатиме мені хвалу.

— Вона пообіцяла, що танцюватиме зі мною, якщо я принесу їй червоні троянди, — вигукнув молодий Студент, — але в моєму садку немає жодної червоної троянди.

Зі свого гнізда на дубочку його почула Соловушка, визирнула з листя й замислилася.

— Жодної червоної троянди, хоч увесь сад обійди, — простогнав юнак, і його гарні очі налилися слізьми. — Від яких дрібниць залежить людське щастя! Я перечитав усе, що написали мудреці, мені відомі усі таємниці філософії, але через брак однієї червоної троянди зруйнується ціле моє життя.

— Нарешті я зустріла справжнього закоханого, — мовила Соловушка. — Ніч у ніч я оспівувала його, не знаючи, чи існує він насправді. Ніч у ніч я оповідала його історію зіркам — і от нарешті я бачу його самого. Волосся в нього темне, як бутон гіацинта, а вуста червоні як троянда, якої він прагне; пристрасть зробила його обличчя блідим, як слонова кістка, і туга наклала відбиток на його чоло.

— Принц влаштовує бал завтра ввечері, — шепотів Студент, — і моя кохана буде серед запрошених. Якщо я принесу їй червону троянду, вона танцюватиме зі мною до світанку. Якщо я принесу їй червону троянду, я триматиму її в обіймах, і вона схилить голівку мені на плече, і я стискатиму її ручку. Але в моєму садку немає червоної троянди, тож я сидітиму тут на самоті, і вона пройде повз мене. Я буду для неї порожнім місцем, і це розіб’є мені серце.

— О так, це справжній закоханий, — мовила Соловушка. — Те, про що я співаю, змушує його страждати; що для мене радість — для нього біль. Звісно, кохання — чудове почуття. Воно цінніше за смарагди і дорожче за коштовні опали. Його не купити ні за перли, ні за гранати, ним не торгують на ярмарку. Купці його не продають, і на золото його не обміняють.

— На галереї сидітимуть музики, — вів далі Студент, — і гратимуть на своїх інструментах, а моя кохана танцюватиме під мелодії скрипок та арф. Танцюватиме вона так легко, що її ніжки майже не торкатимуться підлоги, а розчепурені придворні юрмитимуться навколо неї. От тільки зі мною вона не танцюватиме, бо я не маю червоної троянди, щоб їй подарувати.

І він кинувся на траву, затулив обличчя руками й розридався.

— Чого він плаче? — спитала Зелена Ящірка, пробігаючи повз Студента, задерши хвостика.

— І справді, чого? — прошепотів Дзвоник своєму сусіді лагідним, тихим голосом.

— Він ридає через червону троянду, — відповіла Соловушка.

— Через червону троянду? — обурилися вони.

— Це просто безглуздя! — і мала Ящірка, яка була дещо цинічною, розреготалася від душі.

Проте Соловушка розуміла причину страждань Студента; вона принишкла на своєму дубочку і замислилася над таємницями Кохання.

Раптом вона розправила свої брунатні крильця для польоту та зірвалась у небо. Вона промайнула гаєм, як тінь, і, як тінь, закружляла над садом.

У центрі галявини росло прегарне Трояндове Деревце, й коли Соловушка побачила його, то підлетіла й усілася на тоненьку гілочку.

— Подаруй мені червону троянду, — заблагала вона, — і я заспіваю тобі найкращу зі своїх пісень.

Але Деревце похитало головою.

— Мої троянди білі, — відповіло воно, — білі, як піна морська, біліші за сніг гірський. Лети до мого брата, що росте біля старого сонячного годинника, може, він дасть тобі те, чого ти бажаєш.

І Соловушка полетіла до Трояндового Деревця, що росло біля старого сонячного годинника.