Вільгельм Гауф - Малий Мук (Збірник)

Вечоріло, коли Саїд розгледів ген-ген велике місто, мінарети якого, як йому здалося, скидалися на багдадські. Думка про Багдад не надто його потішила, проте хлопець твердо вірив у добру фею й був переконаний, що вона й надалі вбереже його від підступу мерзенного Калум-бека. Осторонь, приблизно за версту від міста, біля самої річки він зауважив чудовий заміський палац, і на превеликий його подив риба попливла до цього палацу.

На даху стояло кілька ошатно вдягнених чоловіків, а на березі безліч служників, усі дивилися в його бік і плескали руками від здивування. Дельфін зупинився біля мармурових сходів, які спускалися від заміського палацу до річки, і не встиг Саїд ступити на берег, як він безвісти зник. Кілька служників із сухим одягом поквапилися вниз і від імені їхнього пана запросили Саїда піднятися. Він швидко переодягся і пішов за служниками на дах, де його зустріли троє, один із них, найвищий і найгарніший, привітно посміхаючись, звернувся до нього.

— Звідки ти, дивний незнайомцю? — спитав він. — Ти приборкуєш риб морських і правиш ними не гірше, ніж умілий вершник бойовим конем. Хто ти — чарівник чи така ж людина, як і ми?

— Пане мій, — звів голос Саїд, — останні дні мені було не з медом, та коли вам цікаво, я про все розповім.

Він почав свою розповідь і виклав трьом слухачам свої халепи з того дня, коли пішов із батьківської домівки, і до дня свого чудесного порятунку. Часто вони переривали його здивованими вигуками, захоплюючись його пригодами, коли ж він скінчив, господар палацу, який так прихильно його зустрів, сказав:

— Я вірю тобі, Саїде! Але ти говорив, що за перемогу в ратних змаганнях одержав ланцюжок і що каліф подарував тобі каблучку. Можеш ти показати нам те й інше?

— Обидва подарунки я зберігаю тут, коло серця, — сказав юнак, — я віддав би їх тобі тільки разом із життям, адже те, що я врятував каліфа від рук розбійників, я вважаю славним і прекрасним вчинком.

З цими словами він витяг з-за пазухи ланцюжок і каблучку й подав господареві будинку.

— Клянуся бородою пророка, це він, мій перстень! — вигукнув високий красень. — Великий візире, перед нами стоїть наш рятівник, обіймімо його.

Саїду здавалося, що він бачить сон, коли вони палко його обняли, але, отямившись, він упав ниць і сказав:

— Вибач, володарю правовірних, що перед твоїм обличчям я так вільно говорив, адже ти — Гарун аль-Рашид, славний багдадський каліф.

— Атож, я — каліф і твій друг! — відказав Гарун, — і з цього дня твоя сумна доля зміниться. Ти поїдеш із мною в Багдад, залишишся в моєму почті й будеш одним із найвірніших моїх порадників, — тієї ночі ти довів, що Гарун тобі не байдужий, а я не кожного з відданих мені слуг зважився б узяти на такий іспит.

Саїд подякував каліфові; він обіцяв залишитися в нього назавжди, але попросив дозволу спершу поїхати додому, до батька, що, певно, дуже за ним сумує, і каліфові це бажання здалося законним і розумним. Незабаром вони сіли на коней і ще до заходу сонця приїхали в Багдад. Каліф наказав відвести Саїду в палаці цілу анфіладу розкішних палат і, крім того, обіцяв дати наказ, аби для нього збудували прекрасну кам'яницю.

При першій звістці про те, що сталося, до Саїда зібралися його колишні товариші по зброї — каліфів брат і син великого візира. Вони обійняли його — рятівника дорогих їм людей — і просили стати їхнім другом. Однак вони оніміли від здивування, коли він сказав: «Я вже давно ваш друг», — і з цими словами дістав ланцюжок — приз за перемогу на змаганні — та нагадав про все, що відбувалося на арені. Тоді вони бачили його засмаглим і довгобородим, і тільки, коли він розповів, як і чому змінив свій вигляд, коли на підтвердження своїх слів наказав принести свій обладунок і стявся з ними тупою зброєю, чим довів, що він і є той самий Альманзор Відважний, тільки тоді вони знову радісно обійняли його й відчули, яке це щастя — мати такого друга.

Наступного дня, коли Саїд і великий візир сиділи в палатах Гаруна, туди зайшов Месур, старший хранитель скарбниці каліфа.

— Володарю правовірних, — сказав він, — я хотів би випросити в тебе одну милість, але не знаю, як ти до цього поставишся.

— Я хочу спершу вислухати, про що ти просиш, — відказав Гарун.

— Біля брами чекає мій кревний родич, мій улюблений Калум-бек, купець, відомий усьому базару, — сказав Месур, — він не знати як посварився з людиною з Бальсори, син якої служив у Калум-бека, обікрав його й утік невідомо куди. Тепер батько вимагає від Калума свого сина, а в Калума його немає. Тому йому хотілося б, і він просить тебе про це, щоб ти учинив йому честь та з властивими тобі проникливістю й мудрістю вирішив суперечку між ним і людиною з Бальсори.