Туве Янсон - Країна Мумі-тролів. Книга перша

— Не зовсім так, — заперечив Гемуль. — Усе значно складніше. Схоже на те, що валізка належить їй.

— Гм, — замислилась Мама Мумі-троля, — це справді ускладнює справу. Треба поговорити з Хропусем, він уміє залагоджувати всілякі непорозуміння.

Хропусь виявив величезне зацікавлення.

— Тут особливий випадок, — поважно мовив він. — Треба скликати нараду. Хай усі зберуться о третій годині під кущем бузку, щоб обговорити це питання.

Гарне й тепле пообіддя повнилося пахощами та дзижчанням бджіл.

Садок, розквітчаний барвами пізнього літа, був схожий на букет нареченої.

Гамак Ондатра натягнули між кущами, а збоку почепили плакат: ОБВИНУВАЧ МАРИ. Хропусь власною персоною сидів на скрині у перуці з деревної пряжі, чекаючи, доки всі зберуться, — здалеку видно, хто суддя. Навпроти нього, відгороджені буком, сиділи Чупсля і Трясля, смакуючи вишнями, й неважко було здогадатися, що то лава підсудних.

— Дозвольте мені бути їхнім обвинувачем! — наполягав Чмих (ніяк не міг вибачити Чупслі і Тряслі образи, коли вони обізвали його старим лисим щуром!).

— У такому разі я візьму на себе захист крихіток, — заявив Гемуль.

— А я ким буду? — не хотіла залишатися осторонь Хропся.

— Голосом народу, скажімо, — запропонував Хропусь. — Родина Мумі-тролів виступить у ролі свідків. Що ж до Нюхмумрика, то він може вести протокол судового засідання. Але за всіма правилами!

— А чому, цікаво знати, Мара не має адвоката? — не вгамовувався Чмих.

— У цьому немає потреби, — гостро відрізав Хропусь. — Правда на її боці. Готові? Починаємо!

Він тричі гупнув по скрині молотком.

— Розумієшсля, що тут дієтьсясля? — запитала Чупсля.

— Анітрохисля! — відповіла Трясля й плюнула вишневою кісточкою в суддю.

— Висловити свою думку зможете тоді, як вас про це попросять, — стримано зронив Хропусь. — Відповідати на запитання лише «так» або «ні». Нічого більше. Перше запитання: Кому належить валізка — вам чи Марі?

— Таксля! — вигукнула Чупсля.

— Нісля! — вигукнула Трясля.

— Запиши: суперечать самі собі! — крикнув Чмих.

Хропусь голосно постукав молотком до скрині.

— Прошу тиші! Востаннє запитую, чия валізка?

— Нашасля! — відказала Трясля.

— Вони кажуть, що валізка належить їм, — переклав Гемуль. — Хоча вранці стверджували зовсім навпаки.

— Що ж, тоді нема потреби віддавати її Марі, — полегшено зітхнув Хропусь. — Шкода лише моїх зусиль на організацію судового засідання.

Чупсля потягнулася і щось зашепотіла на вухо Гемулеві.

— Чупсля каже, — переклав Гемуль, що лише вміст валізки належить Марі.

— Xa! — чмихнув Чмих. — Цього можна було сподіватися! Справа цілком зрозуміла. Марі слід повернути її власність, а ці риб’ячі недогризки хай хоч вдавляться своєю старою валізкою.

— Нічого тут не зрозуміло! — зухвало втрутився Гемуль. — Справа не в тому, хто володіє Вмістом валізки, а в тому, хто має більше право на володіння ним. Добра річ має бути в добрих руках! Ви всі бачили Мару. А тепер запитую вас: чи може така особа, як Мара, мати право на Вміст валізки?

— Ну й хитрун! — захоплено скрикнув Чмих. — У твоїх словах є зерно правди. Але уяви собі лишень, яка вона самотня! Ніхто її не любить, і вона нікого не любить. Вміст валізки — то, можливо, всі її маєтки! А тепер ще й це від неї забрати!? Сама-самісінька серед ночі, без даху над головою, — голос Чмиха затремтів від розчулення. — Ошукана чупслями і тряслями…

Він схлипнув і замовк.

Хропусь постукав молотком по скрині.

— Марі захист не потрібний! — наголосив він. — До того ж, твоя точка зору надто емоційна, та й Гемуля — теж. Прошу до слова свідків!

Родина Мумі-тролів була одностайною:

— Нам страшенно полюбилися Чупсля і Трясля. А Мара не сподобалася з першого погляду. Дуже прикро, що доведеться повернути їй Вміст валізки…

— На те існує правосуддя, щоб винести справедливий присуд, — напустивши на себе пиху, мовив Хропусь. — Тож дотримуйтеся фактів! Надто з огляду на те, що Чупсля і Трясля не вміють відрізнити законність від беззаконня. Такими вони народилися, і тут нічого не вдієш. То яким буде слово обвинувача?

Однак Ондатр мовчав — заснув у гамаку.

— Так-так, — похитав головою Хропусь. — Жодної зацікавленості у процесі! Хто ще хоче висловитися, перш ніж я оголошу вирок?

— Вибачте, — пролунав голос народу. — Чи не допомогло б вирішенню справи оприлюднення вмісту валізки?