Туве Янсон - Країна Мумі-тролів. Книга перша

— Розкажи щось, — попросив Чмих. — Але ні слова про комети. Про щось гарне…

Нюхмумрик сидів при стерні.

— Хочете почути про гору, яка вивергає вогонь?

Мумі-троль і Нюхмумрик поважно кивнули на знак згоди.

Нюхмумрик натоптав свою люльку, припалив і почав розповідь:

— Ось як воно було. Якось потрапив я в одну місцевість, де замість ґрунту усе навколо вкривала суцільна лава. Під лавою день і ніч щось ворушилося. То земля спала під нею і вовтузилася уві сні. Брили лави лежали довкола, накидані впереміш, у повітря здіймалися гарячі випари, від чого все навколо набирало якихось незвичайних і нереальних обрисів. Прибув я туди десь під вечір, був дуже втомлений, тож мені забаглося чаю. Приготувати його було неважко — достатньо наповнити каструлю окропом з будь-якого гарячого джерела.

— І ти не обпік лапи? — запитав Мумі-троль.

— У мене були ходулі. На ходулях можна переступати через будь-які брили та розколини. Щоправда, треба пильнувати, аби не застрягнути у тріщині. Отож я напився чаю у найпрохолоднішому місці, яке зміг віднайти. Усе там бухтіло та парувало, і — жодної живої істоти чи зеленої травинки навкруги. Раптом земля під лавою прокинулася з дрімоти. Переді мною з глухим гуркотом розчахнувся кратер, з якого бухнуло червоне полум’я і хмаровище попелу.

— Вогненна гора! — скрикнув Чмих. — А що було далі?!

— Я стояв і дивився, — вів далі Нюхмумрик. — Неповторне видовище! Я бачив незлічених вогняних духів, які роєм виприскували з надр землі і літали довкола, немов іскри. За деякий час кіптява і спека стали нестерпними, і я подався геть. Унизу, під горою, протікав потічок, я ліг на живіт, щоб напитися. Вода була, звісно, теплою, але не окропом. Саме тієї миті до підніжжя гори занесло одного з отих крихітних вогняних духів, він упав у воду і вже майже зовсім погас, лише голова жевріла, а решта — шипіло і шкварчало. Він з останніх сил благав мене про допомогу.

— Ти його порятував? — знову урвав розповідь Чмих.

— Аякже, я ж нічого не мав супроти нього, — сказав Нюхмумрик. — Щоправда, попікся. Отож, дух, опинившись на сухому, знову запалахкотів. Ясна річ, він зрадів і, перш ніж відлетіти, зробив мені подарунок.

— Що? — не стримався Чмих.

— Пляшку сонячної оливи надр. Вогняні духи натираються нею перед тим, як податися до ядра землі.

— То тобі не страшне жодне полум’я, коли ти натрешся оливою? — у Чмиха мало очі не повилазили від захвату.

— Звичайно.

— І ти щойно тепер про це кажеш? — вигукнув Мумі-троль. — Ми порятовані! Як прилетить комета, досить лише…

— Але в мене майже нічого не лишилося, — засмучено зізнався Нюхмумрик. — Розумієте, я рятував речі з пожежі, коли горів дім. Я ж не знав… На дні пляшки зосталася хіба краплина…

— На маленьке звірятко, таке, скажімо, як я, вистачить? — поцікавився Чмих.

Нюхмумрик глипнув на нього.

— Можливо… Але на хвіст забракне… Згорить, доведеться з цим змиритися.

— Ага, — буркнув Чмих. — Хай тоді усе йде з димом… Може, хоч на маленьке кошеня вистачить?

Але Нюхмумрик його вже не слухав.

Він випростався і тривожно принюхався.

— Річка, — озвався за хвилю. — Щось помічаєте?

— Вона зазвучала по-іншому, — потвердив Мумі-троль.

І справді, річка шуміла і клекотіла, довкіл вирували круговерті, зовсім не такі маленькі, як перше.

— Згорніть вітрило! — скомандував Нюхмумрик.

Течія стала дуже швидкою. Пліт рвонув уперед, немов істота, яка довго подорожувала світами і раптом відчула близькість домівки. Береги поступово сходилися докупи, гірські кряжі по обидва боки пнулися вгору, усе вищі й крутіші.

— По-моєму, мені хочеться опинитися на суходолі, — пробурмотів Чмих.

— Ми не можемо зараз пристати до берега, — сказав Нюхмумрик. — Доведеться покластися на волю ріки, доки вона вгамується.

Але ріка й не думала вгамовуватися. Береги ще тісніше зійшлися докупи, втиснувши бурхливі хвилі у вузьке русло. Вони опинилися посеред Самотніх Гір. Пліт, кружляючи, несло глибокою ущелиною, а смужка неба угорі ставала все меншою. Десь у горах грізно гуркотіло.

Мумі-троль крадькома зиркнув на Нюхмумрика, чи не страшно тому. Мумрик тримав у роті свою незмінну люльку, але вона давно погасла. Чорні, зрошені водою прямовисні скелі пролітали повз них, гуркіт набирав сили, пліт хитнувся і раптом злетів у повітря…