Володимир Кривенко - Незвичайні пригоди горобчика Чиріка

– Стій! Ти куди? – закричав дядько Михайло. – Він же зараз найсолодші сни бачить, а ти його будити збираєшся! Та й мені за пораду забув подякувати…

– Ой дядьку Михайле, вибачте, – знітився Чирік, – я так зрадів, що не подумав…

– Оце погано, друже, – посміхнувся дядько Михайло. – Перед тим, як щось збираєшся робити, завжди слід подумати… А тепер дивись, бачиш он ту кремезну ялину? Як тільки сонечко сяде на її верхів'я, можеш летіти до Їжачка.

– Дякую, дякую, дядьку Михайле, я все зрозумів, буду чекати.

Ох, як нелегко було чекати! Сонечко наче зовсім не збиралось сідати на ялину. Зазвичай дні пролітали занадто швидко; тільки-но прокинувся політав-погрався з друзями, а вже мама додому кличе – час вкладатися спати… А сьогодні сонечко майже не рухається!

Побачив дядько Михайло як Чирік нудьгує і вирішив його роботою від очікування відволікти.

– Поможи мені, будь ласка, подушку з м'якенької травки зробити, бо у мене он які лапи грубі, ніяк м'якенькі стеблинки вибрати не можу.

– З великим задоволенням! – цвірінькнув Чирік і заходився робити подушку дядькові Михайлу.

Він так захопився роботою, що ледь не проґавив час летіти до Їжачка.

– Бачиш, друже, за роботою і час спливає непомітно, – хитро примружившись, сказав дядько Михайло. – Дякую тобі за м'якеньку подушечку, а тепер лети! Хай тобі щастить!

– Дякую, дядьку Михайле! – цвірінькнув Чирік і помчав чимдуж до Їжачка. На щастя, будити Їжачка не довелось. Він вже сидів на порозі своєї хатинки і ладнався йти на полювання. Побачивши Чиріка, Їжачок неабияк стривожився.

– Що сталося, друже Чиріку? Ти такий заклопотаний! Може потрібна моя допомога?

– Так, друже Їжачку, дуже потрібна! Ти можеш познайомити мене з Мудрою Совою?

– Так, звичайно можу, але вона ще спить. Вона, десь, лише опівночі на полювання рушає.

– В тому-то і проблема, що вночі я нічого не бачу! Я можу, лише, коли починає сутеніти, або рано-вранці!

– Дійсно – проблема, – задумливо мовив Їжачок. – А давай зробимо так: я зустрінусь з Мудрою Совою вночі і попрошу її щоб вранці трохи зачекала лягати спати, а ти рано-вранці прилетиш до старого дуба на узліссі, я там тебе з нею і познайомлю. Тільки не проспи, бо Мудра Сова розгнівається і я більше не зможу її ще раз умовити.

– Дякую тобі, друже Їжачок, – чемно вклонився Чирік і полетів до свого гніздечка.

Тато і мама, зазвичай, прокидалися дуже рано, і Чирік попросив їх обов'язково розбудити його ще до схід сонця. Тато з мамою дуже здивувалися, але подумавши, що Чирік, нарешті вирішив перевірити дідусеві наставляння: – «ранній пташці – найсмачніший черв'ячок», і погодились.

Збентежений майбутньою зустріччю з Мудрою Совою, Чирік майже не спав всю ніч, а тому випурхнув з гніздечка, коли батьки його ще спали. На велике здивування Чиріка ні Їжачка, ні Мудрої Сови біля старого дуба не було…

– Невже, таки, проспав? – з жахом подумав Чирік. – Тепер Мудра Сова нізащо не схоче розмовляти зі мною!!! Чирік з розпачу мало не заплакав, але, раптом, почувся м'який шелест могутніх крил і на ґанок дупла сіла Мудра Сова. Пильно подивившись великими жовтими очима на переляканого горобчика, Мудра Сова промовила:

– Так оце ти і є той самий Чирік, який хотів зі мною про щось порадитись?

– Я, д-дядько М-м-михайло п-п-порадив, щоб я, а Ї-ї-ж-жачок, щоб у В-в-вирій якось… Почав тремтячим з переляку голосом бідний горобчик.

– Стривай, стривай, – зупинила його Мудра Сова. – Так я нічого не зрозумію. Ти весь тремтиш. Мій друг Їжачок розповідав, що ти хоробрий хлопчик, отже тремтиш не від страху, а від ранкового холоду. Заходь до моєї домівки, я пригощу тебе малиновим чаєм, ти зігрієшся і все мені до пуття розкажеш.

І справді, скоро, відігрівшись і заспокоївшись, Чирік зміг спокійно розказати Мудрій Сові і про дядька Михайла, і про Білих Мух, і про Їжачка, і про дідуся, як він самотужки хотів у Вирій злітати і ледь не загинув.

– Я так зрозуміла, – промовила Мудра Сова, – що ти шукаєш того, хто допоміг би тобі до Вирію дістатись?

– Так, так, пані Мудра Сова! Допоможіть, будь ласка! Бо он, навіть, ластівки літають, а чому нам, горобцям, зась?

– Дійсно, несправедливо, – посміхнулась Мудра Сова. – Є у мене одна думка, але спочатку у мене до тебе два питання; по-перше – чи відпустять тебе тато з мамою, і по-друге – чи не побоїшся ти важкої, небезпечної подорожі, і чи не відмовишся від своєї мети в останню мить?

– Ні, ні, пані Мудра Сова, я не побоюсь и не відмовлюсь! А тато з мамою… Ну батька я сам умовлю, а маму, сподіваюсь, дідусь умовить.