Джеремі Стронг - Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах

Тіна знизала плечима:

— Це ж тільки собака. Не можна сподіватися, що вона думатиме, як людина.

— Не можна сподіватися, що вона думатиме, крапка, — підсумував я, і, ніби прагнучи довести це, Стрілка умить елегантним стрибком перескочила бічну браму й кудись повіялася…

— Знову те саме, — застогнав я. — Стрілка узяла слід. Ходімо швидше. Може, вона занюхала щось нове?

Коли ми вибігли на дорогу, то встигли тільки побачити, як Стрілка повернула за ріг удалині.

— Вона прямує до міста. Біжімо! Ти можеш швидше рухатися?

— Так, — зронила Тіна, стрілою обігнавши мене.

Я й забув, що вона перемогла на стометрівці під час змагань на День фізкультури і спорту. Дешеві понти. Не забудьте, що я біг у мокрих джинсах і в черевиках, у яких сажі було більше, ніж моїх ніг. Дуже приємно…

Ми стрімголов помчали до центру міста, точніше, Тіна помчала стрімголов, а я, так — би мовити, хлюпав, чвакав і чалапав з певною швидкістю. Я ще подумав, скільки разів я вже робив це раніше — гнався за своєю ракетою на чотирьох лапах. Сотні разів, от скільки.

Добігши до головної площі, ми сповільнили ходу. Не мали іншого виходу, бо там було море покупців, а робітники дотепер оздоблювали все різдвяними прикрасами. Дроти й ліхтарики лежали штабелями біля пластмасових Санта-Клаусів, ангелів, сніговиків і ельфів, що їх мали розвішувати угорі. Скрізь були розкидані купки колючого гостролисту й омели. І десь там мала бути наша Стрілка.

Доволі смішно (хоч нам тоді було не до сміху), що її місцезнаходження було зовсім не важко визначити. Першою ознакою став гучний розпачливий зойк:

— РЯТУЙТЕ!

Ми глянули у той бік саме вчасно, щоб побачити, як падає на землю довга драбина. Бідолашний робітник учепився однією рукою за вигнуту верхівку ліхтарного стовпа, безпорадно дриґаючи в повітрі ногами. Вільною рукою він намагався втримати за ногу товстого пластмасового Санта-Клауса, але це йому не вдалося. Санта-Клаус полетів сторч головою на землю і розбився на друзки.

У натовпі злякано зойкнули.

— РЯТУЙТЕ! — знову заволав робітник, і декілька чоловіків узялися йому допомагати, підставляючи драбину. Стрілка дивилася на юрбу невинним поглядом, мовляв: «Драбина? Яка драбина? Хто? Я?»

Та коли натовп почав наближатися до неї, вона все ж таки вирішила за краще накивати п’ятами, увімкнувши подвійну швидкість, але перед цим ще встигла зачепити п’ятами гірлянду декоративних вогників, що заплуталися довкола задніх лап. Робітники сприйняли це як чудову нагоду її упіймати. Вони жбурнули геть драбину й почали оточувати Стрілку, емоційно сперечаючись про те, як краще її ловити. Чоловік так і залишився висіти на стовпі, дриґаючи ногами й волаючи про допомогу.

— РЯТУЙТЕ!

— Обійди з другого боку і перекрий їй дорогу!

— Підмани її кісткою!

— Де я візьму тут кістку, ідіоте?

— Помахай їй плащем. Це її налякає.

— Сам помахай. Краще обійди з другого боку, чуєш?

— РЯТУЙТЕ-Е-Е-Е-Е-Е!

— Нам бракує кістки!

— Тобі бракує мізків!

— Ти що, хочеш сказати, що я дурний?

Хтозна, скільки б ще це все тривало, але ситуація раптом набула небувалої гостроти. З’явився Чарлі Смаг, і не сам. Три ельзаські вівчарки щосили намагалися зірватися з повідків. Його мордяка вищирилася бридкою посмішкою, коли він побачив заплутану в різдвяних прикрасах Стрілку. Чарлі широко розчепірив ноги, вишкірився і відпустив на волю свою паскудну зграю.

Вівчарки рвонули вперед, наче вовки, котрих довго морили голодом. Їхні довгі лапи стрімко долали відстань між ними і жертвою. Їхні щелепи пінилися, з пащек виривалося гарчання. Я побачив, як запанікувала Стрілка, коли вони помчали прямо на неї. Зазвичай вона легко їх випереджала, але тепер не годна була виплутатися щонайменше з трьох комплектів різдвяних ліхтариків.

Нелегко втікати, коли за тобою волочаться всі ці святкові лампочки, що підстрибують і розбиваються об бруківку. Хоча тепер уже й робітники, і вівчарки Чарлі почали плутатися у цих нескінченних в’язках гірлянд. Складалося враження, що всі ведуть запеклий бій з гігантським морським монстром, так завзято вони боролися із звивистими гірляндами різноколірних ліхтариків, не кажучи вже про гілки гостролиста і незліченних пластикових ельфи та сніговиків. Зчинився неймовірний гармидер, бо дедалі більше спостерігачів долучалося до битви. І що більше людей намагалося допомогти, то гіршою ставала ситуація.

ДМ-ДУ-У-ДІ-І-ДУ-У-ДІ-І-ДУ-У!

Увесь цей галас заглушила сирена поліцейської машини. Вона викотилася на площу, але мусила практично відразу стишити хід під натиском верткого дротяного монстра, сніговиків з вибалушеними очима, Санта-Клаусів і казкових фей, що раз у раз тріскали.