Джеремі Стронг: Гармидер у школі

Коли завуч вже збиралася виконати свою звичайну штучку із втягуванням рота і вибухнути гнівом, з'явилася рятувальна партія у постаті справжнього репортера і фотографа.

Як тільки завуч побачила камери преси, її настрій одразу змінився, а на лиці знову засяяла радісна усмішка. Вона привітно вишкірила зуби, поправила кок і поспішила через вестибуль до входу.

— Ах, шановні панове журналісти, ви, звичайно ж, прибули, щоб сфотографувати шостий клас!

— Ну, насправді ми ще не вирішили…

— Звичайно ж, ви хочете сфотографувати мій клас, — наполягала місіс Вухокрут. — І мене. Наші костюми найкращі. Крім того, ми найстарші. Шостий клас, вставайте, ходіть до мене.

Поки шестикласники вставали, решта дітей і вчителів у відчаї перезиралися. Мало того, що місіс Вухокрут намагалася зіпсувати всім забаву, то тепер вона ще й мала зібрати всі лаври.

Усі погляди звернулися до міс Гармидер. Невже вона не зупинить це неподобство? Але виявилося, що на допомогу прийшла не Лілія, а вдова Твонкі.

— Думаю, що фотографувати найкраще в музичному кабінеті, місіс Вухокрут, — сказав містер Притул. — Там гарно і тихо, і преса зможе присвятити вам стільки часу, скільки захоче. Шостий клас, ідіть за мною.

Директор вивів шестикласників із вестибулю. Коли вони підійшли до дверей музичного кабінету, містер Притул звернувся до місіс Вухокрут:

— Зайдіть і подивіться, чи там прибрано, — запропонував він.

— Мушу сказати, що з вашого боку це дуже добра ідея, містере Притул, — сказала завуч, заходячи в музичний кабінет. — Принаймні нам не заважатимуть ці жахливі пірати.

Як тільки вона опинилася всередині, містер Притул зачинив двері і замкнув їх на ключ.

— А тепер, — спокійно сказав він, — ходімо назад у вестибуль, подивимося, чим ми можемо зайнятися — для різноманітності.

Він повів дітей назад у вестибуль, не звертаючи уваги на приглушені крики зі звукоізольованого музичного кабінету.

Після цього церемонія відкриття бібліотеки і справді пройшла дуже добре. Мер виголосив цікаву промову, запросив усіх полісменів усередину, і всім дісталося по шматку торта. Журналісти зробили стільки фотографій, що стаття про відкриття бібліотеки зайняла в газеті цілий двосторінковий розворот.

Усім було дуже весело, але що особливо впадало у вічі, то це те, наскільки тепер усі почували себе вільно і радісно, які всі були багаті на вигадки і приязні тепер, коли місіс Вухокрут була замкнута в музичному кабінеті.

— Думаю, її треба випустити, — сказала місіс Пател.

— Я загубив ключ, — випалила вдова Твонкі.

Після довгих років змагань з місіс Вухокрут містер Притул не збирався так легко здатися.

— Я залишу для неї шматок торта, — спокійно сказала міс Гармидер.

Зачинена в музичному кабінеті місіс Вухокрут виявила, що їй буде тяжко вибратися. Вона твердо вирішила втекти, але єдиним шляхом на волю, крім замкнених дверей, було віконце на пласкому даху, на недосяжній для неї висоті.

Озирнувшись навколо, місіс Вухокрут помітила стос барабанів. У ньому були чотири барабани, від маленького сигнального барабанчика до великого басового барабана. Завуч подумала, що якби вона поставила барабани один на другий, то могла би вилізти по них під стелю, добратися до віконця і вибратися на волю.

Скласти барабани гіркою один на один було легко. Видертися по них нагору в тісній облягаючій сукні було вже дещо складніше. А от балансувати на вершині хисткої гірки, намагаючись відчинити віконце, було надзвичайно важко. Стосик барабанів почав хитатися і розгойдуватися, а місіс Вухокрут дико витанцьовувала на його вершині, намагаючись втримати рівновагу, але безрезультатно.

— А-а-а-а-а-а-а!

З несамовитим тріском ноги місіс Вухокрут зникли у нутрощах верхнього барабана. З розгону вона пробила всі чотири барабани, причому її руки виявилися притиснутими до боків, так що вона не могла поворухнутися.

Такою її і знайшли — о пів на третю, коли діти вже розійшлися по домівках. Містер Притул, який уже встиг перевдягнутися у свій звичайний одяг, знайшов ключ і відчинив музичний кабінет. Він зазирнув усередину:

— О, здається, місіс Вухокрут теж вирішила нарешті вдягнути маскарадний костюм.

Крізь щілинку між двома верхніми барабанами місіс Вухокрут могла тільки дивитися — ще й украй безпомічно.

— Геть із дороги! — просичала вона.

— Вам не потрібно допомогти вибратися з цих барабанів? — запитала міс Гудлі.

— Ану забирайтеся з дороги! — знову крикнула завуч, і гора барабанів почала повільно сунутися на них. Приголомшені вчителі мовчки стояли і спостерігали, як барабани проповзли коридором і рушили у бік дому місіс Вухокрут.