Джемма Гаррис - Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди

Чи є що-небудь, що може зробити кожен із нас, щоб запобігти екологічній катастрофі? Це велика проблема, яка стосується кожної людини на планеті.

Ми можемо:

• економити енергію – зміна клімату відбувається через те, що нам потрібно більше енергії, тому все, що ми робимо, щоб зменшити потребу в електроенергії, допоможе, наприклад вимкнути світло, коли воно не потрібне, не збільшувати опалення і використовувати енергозберігальні лампочки;

• утилізувати, коли це можливо, – на те, щоб виробити картон, скло і пластик, витрачається багато енергії; переробляючи матеріали, які вже існують, ми можемо заощадити частину цієї енергії;

• їсти продукти місцевого виробництва – зрозуміло: якщо їжа прилетіла із-за кордону, на її перевезення було витрачено багато ресурсів. Наприклад, я люблю банани, але вони не ростуть у Великій Британії, тому я намагаюся поменше їх вживати. Це досить складно;

• розповідати іншим – це світова проблема, тому що більше людей залучити до її вирішення, то ліпше. Ми всі разом зможемо змінити світ на краще.

Гикавка – це, власне кажучи, посмикування м’язів, розташованих нижче грудей і вище живота. Це тонкий, схожий на батут м’яз біля основи легень, тому, коли він смикається, він змушує вас набрати трохи повітря, яке спричиняє гикавку. М’яз називається діафрагма.

Більшість із нас гикає після того, як поїсть дуже швидко або вип’є щось холодне чи шипуче. Шок, який переживають наші животики, змушує м’яз діафрагми зробити різкий ривок (як зробили б ви, якби вас злякали). Це тягне повітря з наших легень з такою швидкістю, що воно поспішає повз голосові зв’язки в горлі зі звуком «гик!».

Діафрагма мимовільно смикається ще деякий час, проте гарно, що, як правило, вона заспокоюється протягом декількох хвилин. Хоча відомо про випадок, коли один нещасний американець гикав протягом шістдесяти восьми років!

Саме так більшість лікарів пояснять причини гикавки. Але я віддаю перевагу іншій теорії.

Коли ми їмо, їжа помирає у шлунку, де вивільняє свій дух. Потрапивши у пастку в шлунку, цей привид їжі плаче і скаржиться на долю. Іноді ці звуки схожі на буркотіння животика.

Щоб жити, привид повинен їсти, що він і робить! (Насправді примари шлунка, як відомо, жадібні.) Щоразу, коли ви їсте картопляну запіканку з м’ясом або якісь чіпси, привид шлунка бенкетує. В міру того, як він їсть, їжа вмирає знову і випускає більше привидів, які, своєю чергою, їдять, вмирають і так далі, в результаті у шлунку повно сердитих примар, які просто хочуть змінити обстановку.

Досить скоро ця компанія розуміє, що може домогтися набагато більшого, об’єднуючи зусилля. Примари обирають лідера і формують колектив привидів, ставши свого роду шлунковим СУПЕРПРИВИДОМ! Коли цей суперпривид стає досить великим, він випускає серію примар-діточок, які насправді є ГИКАВКОЮ! Нарешті суперпривид переростає в те, що ми називаємо відрижкою, і процес починається знову.

Ось що я чув, хоч як би там було. Як ви гадаєте, який з двох варіантів – правда?

Навіть коли люди ще жили в печерах, темними ночами вони дивилися вгору і замислювалися про мерехтливі крапки світла, які ми називаємо зірками.

Наші предки вважали, що небо схоже на величезний купол над нашими головами – і зірки були прикріплені до нього, скоріше, як вогні на величезній ялинці. Зараз ми вже знаємо, наскільки величезний Всесвіт, він набагато більший, ніж вважали наші предки. Зірки – то інші «сонця», кожна з них така ж велика і яскрава, як наше Сонце, але вони здаються такими маленькими і слабкими, тому що розташовані набагато, набагато далі від нас. Найближча зірка так далеко, що навіть найшвидша ракета досягне її лише за сотні тисяч років.

Астрономам відомо, що Земля та інші великі планети – Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун – перебувають в орбіті навколо Сонця. Чи є інші зірки, навколо яких обертаються планети? До 1990-х років ніхто не знав відповіді на це запитання. Але зараз астрономи вже знають, що навколо більшості зірок, які ми бачимо в нічному небі, є планети. Деякі з них розміром як Юпітер, «гігант» нашої Сонячної системи. Інші мають такі ж розміри, як Земля.

Ці планети побачити важко, особливо не більші за Землю. Вони в мільйони разів слабші, ніж зірки, довкола яких обертаються. Це як шукати світлячка поруч із потужним прожектором. Але врешті-решт у астрономів будуть телескопи, за допомогою яких можна отримати досить чітке зображення цих планет.