Джемма Гаррис: Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди

Без завзятої участі десяти шкіл у нас не було і самих запитань від дітей. Тому окремі подяки співробітникам і учням Корсторфінської початкової школи та Мелвіллської середньої школи Мері Ерскін і Стюарта в Единбурзі, початкової школи Кліборі Мортімера у Шропширі, початкової школи Вудленд Грендж у Лестері, Фурцедаунської початкової школи у Тутінзі, Рейсфідського дитячого садочка у Чіппінг Содбері, Мулберської початкової школи у Тоттенхемі, Шоттермілської середньої школи у Гейселмері, Боксґровської початкової школи у Гілфорді та Ґрейнджської початкової школи у Ньюхемі. Зокрема дякую Джилліану Ліон, заступнику директора у школі Мері Ерскін та Стюарта, Керолайн Горхем, Еду Фланагану та Кірку Хейлесу із школи Вудленд Ґрейндж за їхні збірки «Великих запитань».

Дякую друзям, чиї допитливі діти, племінники і племінниці надіслали перші запитання: сім’ї Скотт, сім’ї Рейс, сім’ї Флемінг, великій сім’ї Люсінди Ґрейґ, Мелоні Райан, Венді і Алфі Картерам, Кету Діну і його сімейству, Ніколь Мартіну, Бену Кріві і Рубі, Естеру та Анні Девіс.

Дякую за ідеї, поради та впровадження: Яні Піл із Outset UK, Джо Ґальяно, Саймону Проссер, Джеймі Бінг, Маркусу Чаун, Дункану Copp, Крісу Райлі, Річарду Холлоуей, Джастіну Поллард, Роджеру Хайфілд, Крісу Стрінгер і Джайлсу Морган із розділу фінансування HSBC. Я також не забула про своїх любих друзів: Ґаса Браун, Саллі Ховард, Емі Фланаган, Нґаю Тайру, Кріс Хейл та Ральфу Катор, Бекс та Адаму Балон, і, звісно, своїх сестер Софі та Люсінду, без заохочення, зв’язків та надзвичайного розуму яких я б узагалі не знала, що робити.

Я вдячна тим терплячим агентам, які вийшли за межі можливого: Джо Сарсбі, Неллі Ендрю, Сью Райдер і Софі Кінгстон-Сміт, Стівені з Асоціації Майкл Вайн, Кетрін Кларк, Ханні Чемберс і Вів’єт Клор.

Сердечна подяка моїм особистим агентам, Ґордону Вайс та Куртісу Браун, а також моєму редактору Ханні Гріффітс за те, що вона одразу прийняла проект і відтоді присвячувала йому найретельніші роздуми та креативність. Команді Faber amp;Faber: Люсі Евін, Донні Пейн, Сарі Крісті; нашому ілюстраторі Енді Сміту. Також Крістіні Даль із ICM та Хілларі Редмон із Ecco, HarperCollins за їхню довіру та фінансування із-за океану. Всі, хто працював над цією книжкою, раді прийняти його в США.

Неможливо не згадати про яскраві команди із NSPCC. Я поважаю вас, захоплююся вами і сподіваюся, що прибутки від цієї книжки хоч якось мірою допоможуть вам у вашій надзвичайно важливій роботі. Чарлі Міхан, Віола Карні, Суппоріс, Хелен Карпентер, Люсі Січ, Сара Дейд, Ден Бретт-Шнайдер та Fundraising Communications Team – дякую за фантастичну співпрацю.

І, нарешті, любов та подяка моєму чудовому чоловікові, Ніку. Це було б окремою книжкою, якби я пояснювала чому.

Так. Сотні. Можливо, тисячі. Нікому не відома точна цифра, тому що не всіх тварин іще дослідили.

Якби ви провели день у тропічному лісі, розмахуючи сачком у підліску чи високо у листі дерев, ви, звісно, зібрали б сотні комах. Більшість із них були б жуками. Чи були б серед них такі, про які наука ще не знає? Потрібно запитати в ученого, який вивчає жуків. Більшість із них він розпізнає одразу. Але над деякими йому доведеться подумати. Чи будуть вони новим видом? Він може провести багато часу у музеї, досліджуючи та порівнюючи їх з іншими жуками, які є в музеї чи зображені в книгах про жуків, щоб переконатися, що знайшов новий вид. Але один, можливо, буде. Насправді я припускаю, що набагато важче знайти вченого, який зможе виконати цю важку роботу, ніж невідомого жука. Серед великих тварин, звісно, набагато менше невідомих. Щоб мати більші шанси знайти таку тварину, треба вирушити у найменш досліджену частину нашої планети – глибоко під воду. Туди можна спуститися лише у спеціальних глибоководних субмаринах. Вони повинні бути дуже міцними, щоб витримати величезний тиск води. І, звісно ж, там суцільна пітьма, тому знадобляться потужні ліхтарі – для досліджень. Ви можете мигцем побачити якусь тварину в променях ліхтарів, але якщо ви не змогли спіймати її й детально дослідити, ви не можете бути певні, що то новий вид. Вилов тварин глибоко під водою – дуже важка робота, для цього необхідне спеціальне обладнання. Але я певен, що там є монстри, яких іще ніхто не бачив.

Річ ось у чому… Якщо від цього залежить ваше життя, то черв’яка можна з’їсти. Але, повірте мені, ви не захочете їсти черв’яків щодня. Якщо ж ви все-таки наважитеся їсти його, то будьте обережні, тому що у животах черв’яків може бути багато шкідливих речовин (адже вони цілий день повзають під землею). Тому краще їх приготувати. Я вважаю, що коли ви їх зварите з сосновою хвоєю, вони смакуватимуть краще. Я ніколи не забуду першого з’їденого мною черв’яка. Я стояв, недовірливо спостерігаючи, як солдат, який супроводжував мене, всмоктував довгого соковитого черв’яка та жував його сирим. Мені майже стало зле. Коли настала моя черга, мене мало не знудило. Але знаєте що? Якщо ви добре його просмажите і якщо ви досить голодні, то стає легше. У цьому і є справжній секрет виживання: якщо ви сильні духом, ви здатні на все. Ось такий урок черв’яка. І пам’ятайте: посміхайтеся, навіть якщо іде дощ. Це другий найважливіший урок. Тому не сидіть вдома, досліджуйте!