Анатолій Костецький: Суперклей Христофора Тюлькина, або «Вас викрито - здавайтесь!»

Тепер Тюлькiн хапав усе, що трапляло пiд руку, -- i клеїв, клеїв, клеїв. Врештi вiн приклеїв старе велосипедне колесо до цеглини, бляшанку -- до колеса, а до бляшанки -- зiгнуту iржаву трубу. Роз'єднати цей витвiр вiн не спромiгся навiть ломом: всi предмети, здавалося, зрослися навiчно!

Так було винайдено чудо-клей нашого столiття -- USK-XT! Цей факт Христофор Тюлькiн занотував у своєму науковому щоденнику.

Трохи перепочивши й перечитавши записи, Христофор почав обмiрковувати, яка користь буде з його генiального винаходу.

На його думку, можливостi клею були безмежнi. Ним, як сподiвався Тюлькiн, можна буде склеювати труби, мости, лiтаки, пароплави. Не треба нiчого зварювати! А це, як пiдрахував Христофор, зекономить державi велику кiлькiсть металу. Можна буде склеювати й будинки -замiсть цементного розчину, особливо в мiсцях, де бувають землетруси. Адже клей такий мiцний, що йому нiчогiсiнько не страшно!

Христофорова фантазiя сягала i в космiчнi далi. Вiн уявляв, як склеюватимуть його клеєм космiчнi орбiтальнi станцiї, такi величезнi, що на них вистачить мiсця для всього їхнього класу. Та що там -класу! Школи, району, мiста!

А крiм того ще можна було б!.. Ух!.. Що лишень можна було б iще!.. У Христофора перед очима, як кiнокадри, змiнювали одна одну численнi вигоди, якi давало застосування суперклею!..

Та що там казати!

Ти й сам, мiй любий читачу, трохи подумавши й помрiявши, зможеш вигадати ще не один десяток справ, де знадобився б Христофорiв винахiд, i написати особисто Тюлькiну про свої iдеї.

Вiд таких думок Христофоровi аж у головi наморочилось!

От у їхнє невеличке мiстечко злiтаються найвидатнiшi вченi сучасностi: академiки, професори, доценти, всякi лауреати! Вони у захватi вiд клею i щиро дякують Христофоровi за неперевершений винахiд! А потiм... Потiм президент власноручно вручає йому орден i запрошує до Академiї наук!..

Ех, ну й ну!..

Тюлькiн аж прицмокнув язиком i поставi? в крапку. Того дня вiн вирiшив експериментами уже не займатися, а лягти спати. А завтра... Завтра вiн про все розповiсть Васьковi -- i той допоможе йому провести останнiй експеримент перед тим, як порадувати свiт своїм винаходом.

Роздiл четвертий

"РЯТУЙТЕ, ГРАБУЮТЬ!"

Цього дня Сидiр Силович на роботу не пiшов. Вiн заздалегiдь домовився з начальством, узяв вiдгул -- i тепер сидiв у садку та грiвся на вересневому сонечку, обмiрковуючи -- прийде сьогоднi у сарай злодiй чи нi? Йому страшенно кортiло будь-що розкрити таємницю, хто взяв хоч i недорогi, але ж такi потрiбнi у будь-якому хазяйствi речi. Та й чого вони опинилися у покинутому сараї, теж варто було з'ясувати.

Рiч у тiм, що Сидiр Силович та Лукерiя Лукiвна вчора знайшли в сараї майже все, що в них пропало останнiм часом. Всi коробочки, пачки, бляшанки та пляшечки, так безсоромно поцупленi з шухляди "Побутової хiмiї", стояли собi спокiйно на полицях над невеличким акуратним столиком. Не менше здивувалося подружжя й тим, що сарай невпiзнанне змiнився. Хтось позносив у дальнiй куток непотрiб, склав на купу та старанно прикрив картонками. Пiдлога була пiдметена, по кутках не гойдалося павутиння, одне слово, хтось давно звiв собi тут кубельце! За цими роздумами й застав Сидора Силовича його син, що тiльки-но повернувся зi школи.

-- Тату, -- здивувався вiн, -- а чого ти не на роботi? Твоя змiна давно почалася! Ти захворiв?

-- Нi, -- буркнув неохоче Сидiр Силович, бо вирiшив синовi таємницi не вiдкривати: адже той, мабуть, теж захотiв би ловити злодiя, а хто його зна, що вiн за один i взагалi чи це безпечно? -Просто взяв вiдгул i вiдпочиваю. А ти чого так пiзно?

-- У школi затримався, -- збрехав син. Не мiг же вiн сказати батьковi, що пiсля урокiв бiля двох годин обстежував мiстечковий сквер, шукаючи порожнi пляшки, а потiм чи не годину стояв у черзi на приймальному пунктi склотари, щоб здати свою здобич.

-- Ну, ну... -- похитав головою Сидiр Силович, не дуже вiрячи своєму, як на нього, надто ледачкуватому синовi. -- Iди вже обiдай, мати качку приготувала! -- I вiн знову поринув у солодку напiвдрiмоту...

Непомiтно звечорiло, й Сидiр Силович, дочекавшись з роботи дружину, пiшов у будинок. Родина повечеряла, й вiн запропонував лягати спати, бо хотiв, щоб син з дружиною скорiше поснули i не заважали йому вночi чергувати бiля сараї.

За пiвгодини Лукерiя Лукiвна й син уже спали.

Сидiр Силович прихопив про всяк випадок швабру -- яка не яка, а зброя! -- теплiше одягнувся й вийшов у сад. Там вiн гарненько замаскувався в кущах перед сараєм. Вереснева нiч видалася такою тихою й лагiдною, що Сидiр Силович i незчувся, як закуняв на своєму посту...