Богдан Сушинский - Рiка далеких мандрiв (на украинском языке)

- Ага, - iронiчно посмiхаюся, - познайомились.

- Ранiше вона простоювала тут годинами i дуже заважала. Не люблю, коли хтось стоїть над душею.

- Вона не заважала, вона захоплювалася тобою. Це правда, що ти знiмаєшся в кiно? Хочеш стати справжнiм актором?

- Нi, звичайно, - спокiйно вiдповiдає Роман. - Актором - нi. Ну глянь на мене, хiба я схожий на актора?

Одверто кажучи, я вже й так придивлявся до нього. Але як тут визначиш: схожий чи не схожий?

- От бачиш, - розводить руками Чорногора, так i не дочекавшись моєї вiдповiдi. - Все, що стосується акторства - легенди. Ми з тобою рiзьбярi i залишимо йорданськiй малечi таких чоловiчкiв-крокодильчикiв, що всi ойкнуть. Головне - щоб ти полюбив цю справу.

- I що ти спускався у човнi з водоспада - теж легенда? - допитуюся в нього.

- Нi, про човен i водоспад - правда, - несподiвано визнає Роман. - Єдина правда з усього, що тобi розповiдають про мене у цiй тайговiй Атлантидi.

- Навiщо ж ти так ризикував?

- Тобi цього не зрозумiти. Можеш вважати, що це я так, щоб прославитися на весь Нордан. А насправдi для мене важливо перевiрити самого себе. Адже тобi теж не раз хотiлося дiзнатись, на що вистачить смiливостi, а на що - нi. Зумiєш подолати свiй страх чи страх подолає тебе. Я справдi хочу стати каскадером. Ти, напевне, читав про каскадерськi групи при кiностудiях. Але щоб стати професiйним каскадером, треба чимало знати i вмiти - водити машини рiзних марок, знати прийоми самбо, дзю-до, джiу-джiтсу, займатися боксом. Бути витриманим, не боятися ризику. Люди ставляться до цього фаху, звичайно, по-рiзному, але я вирiшив готуватися до нього серйозно.

- Ще б пак. До такої професiї будь-хто готувався б серйозно, погодився я, тiшачись, що Iнга все ж таки сказала правду.

- I незабаром ти знову знiматимешся у фiльмi?

- Хотiлося б, - нерiшуче мовив Роман. - Аби тiльки затвердили. Оце з дня на день чекаю виклику на київську кiностудiю.

- Ще й фiльм, напевне, про вiйну... - вже не можу приховати заздростi.

- Ага, про вiйну, - мрiйливо всмiхнувся Чорногора, вловивши мiй настрiй. - Про групу розвiдникiв, яка дiє у ворожому тилу. Хлопцi потраплятимуть там у такi ситуацiї, що без каскадерiв їм не обiйтись. Та й трюки, скажу тобi, карколомнi. Але мене це не лякає, - скуйовдив моє волосся. - Справдi не лякає, - задумливо додав Роман. - 3 таких фiльмiв i починається шлях у каскадери.

6.

Нi, що не кажiть, а на знайомства менi сьогоднi щастить. Пiсля обiду Роман подався до гуртожитку, а я вирушив до залiзничного вокзалу, щоб вiдшукати батька. Я вже був неподалiк цiєї будiвлi, якiй бракувало лише даху, аж раптом мене наздогнав бульдозер. Водiй, худорлявий рудоволосий чоловiк, висунувся з кабiни й уважно придивився до мене:

- Куди ж це ти, вождь могiкан, зiбрався?

- Та батька розшукую.

- Батька, кажеш? А ти, часом, не iнженера Любича син? Щось дуже схожi.

- Любича, - кивнув я.

- Валерка, значить, - просвiтлiв з лиця бульдозерист. - Менi про тебе Iнга розповiдала, моя донька.

Почувши про Iнгу, я чомусь одразу знiтився. Хтозна, що воно там наговорило про мене, це дiвча.

- Тодi сiдай, пiдвезу. Оце пiдремонтував свого "динозавра" - i знову в бiй. Через мiсяць залiзниця уже має прийти до мiста. Вiд БАМу ведуть, уявляєш?

Я сказав, що уявляю, хоча, чесно кажучи, досить погано уявляв, як саме будують залiзницi, i хутко залiз у кабiну.

- Може б, ви мене й до самої залiзницi довезли? - одразу ж пропоную свiй варiант подорожi.

- Туди й прямую. От тiльки без дозволу батька... Сам розумiєш...

- До чого тут дозвiл батька? Я самостiйна людина. Куди треба туди їду.

- А, ну хiба що так... - розсмiявся батько Iнги. - Тодi, звичайно... Але поки що раджу помилуватися вокзалом. А назад тебе вiдправлять у кабiнi якогось самоскида. Вони тут частенько куряву здiймають.

Бiля вокзалу вiн справдi зупинився i запитливо глянув на мене. Я вдав, що не помiчаю цього. Хтозна, як поставиться до моєї подорожi батько, а є змога вже через кiлька хвилин побачити, як прокладають залiзницю.

Вокзал здався менi досить красивим. Колони, широкi сходи, що ведуть до центрального входу, невеличка вежа для годинника... Але все це я ще бачитиму безлiч разiв. Iнша рiч - будiвництво залiзничної колiї. I батько Iнги зрозумiв мене.

Поминувши будiвлю, ми спочатку тряслися розбитим тайговим путiвцем, проте досить скоро звернули з нього i подалися просто через тайгу, петляючи мiж малесенькими сiрими озерцями, та пiдминаючи гусеницями кущi i деревця. Братися тайговим бездорiжжям було значно приємнiше. Бульдозер iшов по товстому шару моху та якоїсь приземкуватої порослi, отож нi вибоїн, анi пилюки.