Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

Богдан Сушинський

ЗАБУТI ПИСЬМЕНА

Фантастико-пригодницька повiсть

Сонце зайшло за хмару над самою вершиною хребта, i якийсь час ми напружено стежили за нашим оператором Кирилом Хiчкановим. Приготувавши кiнокамеру, вiн метушився понад краєм урвища, мiж двома скелями, сподiваючись, що свiтло ще з'явиться. У нього лишався якийсь там метр плiвки, i вiн iз затятiстю, на яку здатнi тiльки кiнооператори, чекав появи сонця, щоб повезти звiдси вiдбиток палаючої кулi, що скотилася на вершину хребта й освiтлює це таємниче плато iз замiською вiллою доктора Мiкейроса та загадковими кам'яними плитами, кожна з яких - своєрiдне послання древньої цивiлiзацiї цивiлiзацiям прийдешнiм.

- Не будемо заважати, - торкнувся мого плеча доктор Мiкейрос, володар цього зiбрання плит. - Може, йому ще й пощастить. Якщо це й справдi так важливо.

- Завтра вранцi ми вирушаємо до столицi, а звiдти - на батькiвщину, - пояснив я, хоч Мiкейрос i сам знав, що iншої такої нагоди у нас не буде. Та й взагалi вiдвiдання мiстечка Анданачi, за околицею якого височiє це плато з будиночком доктора Мiкейроса, не входило до наших планiв. Ми з оператором мали зняти кiлька сюжетiв iз життя сучасних iндiанцiв Пiвденної Америки, нащадкiв древнього народу - iнкiв. I ми це зробили. Але, вже завершуючи свою подорож, раптом почули вiд одного столичного журналiста про дивовижну колекцiю доктора Мiкейроса, який зiбрав понад три тисячi кам'яних плит. На плитах стародавнi майстри "закодували" у пiктограмах найрiзноманiтнiшi знання, набутi невiдомою нам древньою цивiлiзацiєю, наукова елiта якої, вважає доктор Мiкейрос, залишила цi послання перед тим, як переселитися на iншу планету, стартувавши на своїх кораблях iз космодрому на плато Наска.

Одначе все це - i невiдома цивiлiзацiя, i космодром, i переселення на iншу планету - лишалося питанням полемiчним. А плити - ось вони. I збирач їх - теж. I ми могли тiльки пошкодувати, що дiзналися про це так пiзно i не зняли окремий великий фiльм про той унiкальний музей у гiрському закутнi та його господаря.

- Але ви ще повернетеся сюди, сеньйоре Ковач, - мовби прочитав мої думки доктор Мiкейрос.

- Хотiлося б. Не знаю, як Хiчканов, але особисто я мучитимусь доти, доки не побуваю тут ще раз.

- Так, сюди неможливо не повернутися. Якби я не був тверезим аналiтиком, то вважав би, що цi кам'янi плити мають магiчну силу. Отож ви повернетеся сюди. Кожний серйозний журналiст, кожний фотограф, який береться пропагувати цi "послання з минувшини", для мене бажанi гостi. Не тому, що я прагну слави - вона менi вже нi до чого. Просто людство повинно знати про цi кам'янi "листи", зацiкавитися ними. Адже теорiя, якої я дотримуюся i яка вам добре вiдома, може слугувати об'єднанню людей, їхньому моральному очищенню i духовному згуртуванню.

- Я згоден з вами, докторе. Мiкейрос.

- От бачите... Але поки що з цим згоднi далеко не всi. Багато хто намагається iгнорувати сам факт iснування цих "послань" або порiвнювати їх iз примiтивними наскельними малюнками давнiх iндiанських мисливцiв. Це невiгласи, якi не хочуть бачити очевидного i прислухатися до голосу власного розуму. Скажiть, ви писатимете щось про цю колекцiю?

- Так.

Ми вже ввiйшли до будинку, який усi називали "гiрським гнiздом доктора Мiкейроса", пiднялися на другий поверх у його кабiнет i зупинилися бiля вiдчиненого вiкна. Мiж двома вершинами хребта по той бiк каньйону досi зависала велика темна хмара, але й через неї видно було, що сонце вже зайшло за вершину. Час втрачено, мiй товариш не мiг не розумiти цього, однак вiн усе ще стояв на тому ж мiсцi, де ми залишали його, i, тримаючи кiнокамеру на плечi, напоготовi, справдi чекав дива.

- Неодмiнно напишiть, - докiнчив свою думку доктор Мiкейрос. I знiмiть фiльм. Справжнiй, великий фiльм. Ви можете не повiрити, але, по сутi, кожна з цих плит має таку iсторiю (навiть не древню, не iсторiю свого створення, якої ми вже не можемо взнати, а сучасну - як, хто, коли й за яких обставин знайшов її, i як вона потрапила сюди, i що на нiй закодовано), що про неї можна писати книжку й знiмати фiльм. Вони цього заслуговують.

- Шкода, що в нас був тiльки один день. До речi, докторе... Я все хотiв запитати вас, проте не наважувався... Той же столичний журналiст, що повiдомив про вашi плити, розповiв нам про трагедiю, яка сталася тут у вас рiк тому, коли ви i ваш музей мало не загинули.

- Вiн розповiв вам про це?! - вiдсахнувся вiд мене господар "гiрського гнiзда".

- Так, у загальних рисах. Пробачте, якщо вам боляче пригадувати ту пригоду.