Жуль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

В напівзатопленому трюмі не було ніяких товарів. Вітрильник йшов виключно під балластом; тепер пісок пересипався на лівий борт і своєю вагою втримував човен на боку. Надії на цінний вантаж не справдилися. Тут не було чого рятувати.

– Тут нікого немає, – сказав капітан Халл.

– Нікого, – підтвердив Дік Сенд, заглядаючи в передню частину трюма.

Але пес на палубі заходився гавкотінням, наполегливо намагаючись привернути увагу людей.

– Повертаймося, – сказав капітан Халл.

Вони піднялися на палубу.

Собака підбіг до них і почав тягнути до юта [14].

Вони пішли за ним.

Там, на підлозі кубрика [15], лежало п’ять чоловік – ймовірно, трупи. При яскравому світлі, що проникав через ґрати, капітан Халл побачив, що це були негри.

Дік Сенд переходив від одного до іншого. Йому здалося, що безталанні ще дихають.

– На борт «Пілігрима»! Всіх на борт! – наказав капітан Халл.

Було покликано усіх матросів, що залишилися в шлюпці. Вони допомогли винести потерпілих від кораблетрощі з кубрика.

Це не було легко, проте через декілька хвилин всіх п’ятьох спустили до шлюпки. Ніхто з них не приходив до тями. Можливо, кілька краплин бальзаму и ковток води зможуть повернути їх до життя.

«Пілігрим» стояв в дрейфі всього за пів-кабельтова і шлюпка швидко підпливла до нього.

За допомогою каната, спущеного з грот-щогли, потерпілих один за одним підняли на палубу «Пілігрима». Не забули й собаку.

– Ох, бідолашні! – скрикнула місіс Уелдон, побачивши п’ять розпростягнутих непорушних тіл.

– Вони живі, місіс Уелдон! – сказав Дік Сенд. – Вони ще живі! Ми врятуємо їх!

– Що з ними трапилося? – запитав кузен Бенедикт.

– Зачекаємо, поки вони прийдуть до тями, і тоді вони самі розкажуть свою історію, – відповів капітан Халл. – Але перш за все необхідно дати їм води, в яку додаймо краплину рому. – І, повернувшись до камбузу, він голосно крикнув: – Негоро!

Почувши це ім’я, пес весь витягнувся, неначе виконуючи стійку, глухо загарчала, а її шерсть стала дибки.

Кок не з’являвся і не відповідав.

– Негоро! – ще голосніше крикнув капітан Халл.

Негоро вийшов з камбуза.

Заледве він зробив крок, пес плигнув, намагаючись вчепитися йому в горло.

Португалець відбив напад кочергою, яку прихопив, виходячи з камбуза. Два матроси схопили собаку.

– Ви знаєте цього собаку? – запитав кока капітан Халл.

– Я?!? – здивовано вигукнув Негоро. – В житті не бачив!

– Як дивно! – прошепотів Дік Сенд.

Работоргівля все ще широко розповсюджена на території Екваторіальної Африки. Попри те, що узбережжя континенту патрулюють англійські та французькі військові кораблі, работорговці продовжують вивозити із Анголи та Мозамбіку чорношкірих невільників. «Чорний товар» ще доволі популярний в багатьох країнах, на жаль, навіть в країнах цивілізованого світу.

Капітан Халл знав про це.

Хоча й та частина океану, де зараз знаходився «Пілігрим», пролягала осторонь від маршрутів, якими зазвичай користуються кораблі поневолювачів, капітан Халл вирішив, що, вочевидь, негри належали до партії рабів, яку «Вальдек» віз на продаж в одну із колоній Тихого океану.

«Пілігрим» з великою увагою поставився до врятованих негрів. Місіс Уелдон за допомогою Нен та Діка Сенда напувала їх із ложки свіжою водою, якої, вочевидь, вони не бачили декілька днів.

Врешті-решт вода та трохи юшки повернули бідолах до життя. Один із них, на вигляд старий шістдесяти років, незабаром вже був спроможним відповідати на питання. Він володів англійською.

– Що сталося з «Вальдеком»? – найперше запитав капітан Халл. – Він зіткнувся з іншим кораблем?

– Приблизно десять днів назад, вночі, коли всі спали, на нас наскочив якийсь корабель, – відповів старий негр.

– Що сталося з командою «Вальдека»?

– Я не знаю. Коли ми піднялися на палубу, там вже нікого не було, сер.

– Як Ви гадаєте, екіпаж «Вальдека» встиг перебратися на борт того судна, з яким ви зіштовхнулися?

– Маю надію, що так все і сталося, сер.

– Цей корабель, після зіткнення, не зупинився, аби підібрати постраждалих?

– Ні.

– Можливо, він затонув?

– О, ні! – заперечив старий негр. – Ми бачили, як він зникав у пітьмі.

Те саме підтвердили і інші врятовані з «Вальдека». Наскільки це здавалося неймовірним, проте нерідко трапляється, що капітан корабля, з провини якого відбулося зіткнення, поспішає щезнути з місця катастрофи, нехтуючи бідолахами, приреченими через нього на смерть, і яким він навіть не намагається надати допомогу!