Оскар Уайльд - Портрет Доріана Грея

– Безіле, це неймовірно! Я мушу зустрітися з Доріаном Греєм.

Голуорд встав і пройшовся садом. Через деякий час він повернувся. Він сказав:

– Гаррі, для мене Доріан Грей це просто джерело натхнення. Ти можеш і не знайти в ньому нічого вартого уваги. Для мене ж він особливий. Він найбільш присутній у тих моїх картинах, на яких немає його зображення. Як я вже говорив, він вказує мені новий напрямок. Я бачу його у певному вигині ліній, у красі та ніжності певних кольорів. От і все.

– То чому ж тоді ти не хочеш виставляти його портрет? – запитав лорд Генрі.

– Тому що, не маючи такого наміру, я виразив у ньому це своє дивне ідолопоклонство, про яке я, звісно, ніколи не розповідав Доріану Грею. Він не знає про це. І повинен ніколи не дізнатися. Але люди можуть здогадатись, а я не хочу відкривати свою душу перед їхніми допитливими очима. Я не дозволю розглядати власне серце під мікроскопом. В портреті забагато мене, Гаррі, забагато мене!

– Навіть поети не такі педантичні як ти. Вони знають, що історії розбитих сердець добре підходять для публікації. Нині їх видають аж забагато.

– Я зневажаю їх за це, – вибухнув Голуорд. – Митець повинен створювати прекрасні речі, але не вкладати у них власне життя. У наш час люди ставляться до мистецтва, ніби воно призначене бути різновидом автобіографії. Ми втратили відчуття абстрактної краси. Колись я покажу світові, що це таке, і саме з цієї причини світ не повинен побачити мій портрет Доріана Грея.

– Я думаю ти не правий, Безіле, та я не стану з тобою сперечатись. Лише люди несповна розуму вдаються до суперечок. Краще скажи, Доріан Грей захоплений тобою?

Художник задумався на кільки миттєвостей. – Я подобаюсь йому, відповів він після паузи. Я це знаю. Звісно, я говорю йому величезну кількість компліментів. Якимось незрозумілим чином мені подобається говорити йому речі, які, я знаю, не слід було б говорити. Він, як правило, привітний зі мною, ми сидимо в майстерні і розмовляємо про все на світі. Проте, час від часу він поводиться бездумно і, здається, йому навіть подобається завдавати мені болю. У такі миті я відчуваю, що віддав свою душу людині, яка поводиться з нею ніби з квіткою, яку можна причепити на піджак, ніби з прикрасою, якою він тішить свою пиху літнього дня.

– Літні дні повільно минають, Безіле, – пробурмотів лорд Генрі. – Можливо, тобі це набридне раніше, ніж йому. Це сумна думка, але геній, без сумніву, живе довше, ніж краса. Про це свідчить той факт, що ми докладаємо зусиль аби отримати якомога ширшу освіту. У шаленій боротьбі за існування ми хочемо володіти чимось, що залишатиметься незмінним, тому ми забиваємо свої голови різним сміттям і фактами в відчайдушній надії зберегти місце під сонцем. Сучасний ідеал – всебічно обізнана людина. А свідомість всебічно обізнаної людини це жахлива річ. Це ніби антикварна крамничка, де повно пилу та чудовиськ, а ціни на все зависокі. Не зважаючи ні на що, я думаю, тобі першому набридне. Одного дня ти поглянеш на свого друга, і він здаватиметься тобі дещо непідходящим, щоб писати з нього картину, чи тобі не сподобається колір його шкіри, чи щось таке. Ти з гіркотою переглянеш ставлення свого серця до нього, і зрозумієш, що він поводився погано по відношенню до тебе. Наступного разу, коли він з’явиться, ти будеш сухим і байдужим до нього. Шкода, що це станеться, адже це тебе змінить. Твоя розповідь овіяна романтикою, я б назвав її романтикою мистецтва, але найгірше те, що коли вона покидає людину, то від неї не залишається навіть найменшого сліду.

– Гаррі, не треба так говорити. Доки я живий, особистість Доріана Грея пануватиме наді мною. Ти не зможеш відчути те, що відчуваю я. Ти занадто мінливий для цього.

– Ех, мій любий Безіле, саме тому я і зможу відчути це. Віддані люди бачать лише банальну сторону любові, а от зрадники здатні пізнати її трагедію.

Лорд Генрі закурив з таким самовпевненим та задоволеним виглядом, ніби розповів про увесь світ одним реченням. У вербовому листі метушилися горобці, а тіні від хмар пролітали над травою, ніби ластівки. Як же добре було в саду! І як же приємно було відчувати емоції людей. Емоції здавались йому набагато приємнішими, аніж ідеї. Найбільш захоплюючими речами в житті він вважав власну душу і пристрасті друзів. Він з тихим захватом уявляв нудний обід, який він пропустив, через те що так затримався у Безіла Голуорда. Якби він пішов до своєї тітки, то неодмінно зустрів би там лорда Гудбоя, і вони говорили б лише про те, що потрібно допомагати бідним та важливість оренди житла. Багатії б розмовляли про необхідність економити і змагалися б у красномовстві на тему гідності праці. Уникнути всього цього було справжнім щастям! Доки він думав про свою тітку, до нього прийшла одна думка. він повернувся до Голуорда й сказав: