Марина Муляр - Гра. Рівень перший - Синій Коридор

Фанин дядько випростався в кріслі. Блиск з товстих мінусових лінз зійшов, і за ними стали помітними гострі й холодні сірі очі.

— Пояснення, принце, доволі просте. У мене викрали гру, випадково відкрили Синій Коридор і з'єднали наші світи. Я так само не готовий до цього, як і ви. Я розробляв гру так, аби виграш був неможливий, тобто переможцями зрештою завжди опинялися ви. Це мало зробити вашу магію тут, у моєму світі, підсиленою в рази й рази. Завдяки вашій силі і моїй технології ми вирішили б усі наші проблеми, точніше, ви — свої, а я — свої. Та плани завжди руйнуються раптово.

Цей закон, на жаль, діє і у вас, і в нас. Маємо, що маємо. Перший гравець, замість додати вам сили, просто відкрив портал і примусово доправив вас сюди. Будемо шукати помилку. А передусім — шукати злодія, що потягнув мою консоль з мого кабінету. Маю підозру…

Вигук спохмурнів ще більше:

— Ви запхали наш світ до якоїсь дурної гри?

Фанин дядько дратливо смикнув кутиком рота:

— Не ваш світ, а лише вашу особисту магію. Решта — ілюзія, гарно відмальовані картинки. Дякую, що дали мені змогу подивитися на оригінал. Цілий світ нікуди неможливо запхати, крім людської голови. А загалом, принце, ви не праві: усі світи — чиїсь іграшки.

Тут Морок припинив мружитись. Темні безодні його очей широко розчахнулися, білі вії ледь здригнулися, подаючи сигнал братові. Спалах різко озирнувся, штовхнувши плечем віконну раму. За мить рука зі страхітливими срібними кігтями втягла до кімнати перелякану Фану. Морок криво посміхнувся:

— Я добре бачу в темряві.

Фана зіщулилась на підвіконні. Спалах міцно тримав її за плечі. Запала тиша. Нічний метелик, останнє досягнення мікроелектроніки, бився об скляний абажур лампи. Мамин подарунок милій Фаночці був гарненький, малиново-перламутровий, з крихітним вимикачем між крильцями.

Звичайно ж, мила Фаночка регулярно забувала його вимикати, і метелик пурхав будинком від лампи до лампи. Зараз він відірвався від зеленого скла і націлився просто в сяйливі Спалахові очі. З несподіванки принц коротко зойкнув і затулив долонями обличчя. Тієї ж секунди Аг випростала з-за підвіконня руку і різко смикнула подругу назад, на дах прибудови. Ще за мить вони скотилися з велосипедного стійла і понеслися темною вулицею геть.

Троє принців, один по одному, зіскочили; з прибудови і побігли слідом за дівчатами. Важко летіли за ними чорні плащі. Геній програмування провів їх очима до рогу й тут почув, як у нього за спиною прочиняються двері кімнати. На порозі постав геніїв розгніваний старший брат, тобто Фанин батько.

— Відколи це твої друзі не вітаються заходячи і не прощаються йдучи, та ще й відбувають крізь вікно?

— Пробач, більше жодних непорозумінь не виникне, — холодно відказав молодий чоловік в окулярах, повертаючись поглядом до вікна. Якби старший брат міг перехопити той погляд, побачив би, що жодних вибачень в нім немає, лише зверхність і холодний переможний блиск.

Позаду чувся тупіт переслідувачів. Принци були в непоганій формі, Аг вже почала засапуватися. Попереду заблимав веселими вогниками кеб, з чемністю автомата пригальмовуючи перед потенційними пасажирами, за ним, метрів за десять, сунув другий, обидва порожні. Аг притримала Фану за руку:

— Чекай. А це ідея.

Вони вскочили до кабіни першого, і машина почала розганятися, на екрані керування висвітилося запрошення вказати кінцевий пункт. Переслідувачі, незнайомі з місцевою системою транспорту, звичайно, зробили ривок і перехопили другий кеб. Уловивши сенсорами наявність пасажирів, той теж наддав швидкості. Фана потяглась було до панелі задати координати будинку Аг, але та ляснула її по руці й тицьнула навмання кудись у дальній бік карти.

Керовані автопілотом кеби хутко наздоганяли вервечку машин, що прямувала до центру міста, але коли до неї лишалося кількадесят метрів, Аг різко натиснула на панелі «зміна маршруту» і вказала першу-ліпшу годящу бічну вуличку.

Кеб слухняно відстрибнув убік, загальмував, завернув і зупинився. Наступний, з принцами, промайнувши на повній швидкості, влився до вервечки. Дівчата посиділи ще кілька хвилин, очікуючи, поки він зникне з очей, а тоді спокійно ввели потрібні координати і оглядовий режим. Машина рушила плинно, як на прогулянці, оминаючи швидкісні магістралі.

Фана зацікавлено роздивлялася посиніле коліно з червоною подряпиною крізь дірку в рожевих бриджах.

— Дуже болить? — спитала Аг, прикладаючи до подряпини бактерицидну серветку.