Марина Муляр - Гра. Рівень перший - Синій Коридор

Коли Фана вже збиралася від'єднувати від нього консоль, сталося щось дивне. Екран раптом спалахнув сліпучою синявою, а посередині закрутився темний вир, протятий білими зблисками. Фана вереснула, Аг сахнулася від тієї моторошної картинки, але все скінчилося, екран згас, консоль вимкнулась.

— Що то було? — чомусь пошепки спитала Фана. Аг поборола напад страху і знизала плечима:

— Хтозна, може, дядьків захист спрацював, і тепер він матиме високоякісні фото переляканих порушників авторського права.

— Тю! — махнула на неї рюкзаком Фана, але обличчя в неї зробилося стурбоване. — Справді, ходімо вже.

Нічна дискотека за три вулиці волала і виблискувала світломузикою так, що хотілося затулити і очі, й вуха.

— Обійдемо дворами, — ніяково попросила Аг.

— Боїшся? — зловтішно заскакала навколо неї Фана.

— Не боюся. Старші хлопці чіплятимуться. Ти ж знаєш — не люблю.

Фана й далі зловтішалася:

— А ще мене принцесочкою дражнить! Та сама ти принцесочка: «На дискотеку не піду, повз дискотеку не піду, хлопців соромлюся!»

Проте, дражнячись і кривляючись, вона таки завернула за ріг, і дискотечні шуми почали віддалятися. Після всього того сяяння та блимання звичайна темрява штучної ночі здалася важкою й глибокою. В кінці провулка самотньо світився білий ліхтар. У його рівному, матовому світлі чітко

вимальовувалися три темні постаті. Були вони неприродно громіздкі у своїх важких чорних плащах. Аг відчула, що Фана вже хапнула досить повітря для потужного вереску, і сильно затисла їй долонею рота. За секунду вона відняла руку, і дівчата обережно відступили в тінь ближнього будинку. Три віртуальні злеці, тепер реальні — від важких військових чобіт до різноколірних голів, чорної, синьої й білої — стояли під самотнім ліхтарем на задвірках дискотеки.

— Ну й хто?.. — почав був Спалах, але замовк і став роздратовано озиратися. Морок знизав плечима і відступив далі від світла. Вигук стояв під ліхтарем, схрестивши на грудях руки і суплячи брови:

— Навряд чи це володар Синього Коридору. Він мав попередити. Може, щось пішло не так? Гаразд, нехай сам нам усе пояснить.

Вигук дістав з-під плаща невеличку чорну кульку і підняв на розкритій долоні. В глибині кульки світилися три маленькі білі цятки і одна яскраво-червона. Фана штовхнула Аг ліктем:

— Що то в них?

— Маячок. Такі дітям дають, щоб не губилися. Парний, мабуть, у того, кого вони шукають.

— А кого?

— Тихо.

Аг знову зробила рух затиснути Фані рота, та вона й так замовкла, бо принци почали рухатися. Попереду пішов Вигук із маячком, за ним брати.

— А хто такий Володар Коридору? — видихнула Фана Аг у вухо, обережно скрадаючись від тіні до тіні будинку.

— Скоро дізнаємось, — похмуро буркнула Аг.

Так вони проминули кілька кварталів. Раптом Фана зупинилася:

— Аг!

— Замовкни!

— Та що — замовкни? Диви, куди вони заходять!

Лише тут Аг збагнула, що напівскляні двері під веселим блискучим дашком надто вже знайомі.

— Це ж твій будинок.

— Ото. А ти на мене цикаєш.

— Пробач, — недбало кинула Аг, стежачи за принцами, що вже зайшли до незамкненого передпокою.

— Аг, мені страшно.

— То, може, вимкнемо?

— Що вимкнемо?

— Отож-бо, що?

Фана відкопилила губу і скривилася, та раптом втерла ще сухого носа і всміхнулася:

— Слухай! За домом є прибудова, ми там велики ставимо. Як вилізти на дах, можна зазирнути одразу в три вікна: до батьків, на кухню і до дядька. Давай! Там тільки на руках підтягтися.

Захоплена несподіваним Фаниним азартом, Аг теж зірвалася з місця і, притьмом проскочивши освітлений двір, кинулася за будинок.

Кухня була темна, у батьків затишно блимав телевізор.

Дівчата проповзли дахом ще трохи і обережно зазирнули до третього вікна.

Геній програмування сидів біля столу. Його невеличка постать у розтягнутій смугастій майці здавалася ще меншою на тлі високої шкірзамінникової спинки чорного крісла. В товстих лінзах окулярів примарно відблискував зелений вогник настільної лампи. У другому кріслі, так само схрестивши на грудях руки, сидів принц Вигук. Зморшка тривоги й роздратування прорізала його бліде чоло. Спалах умостився на підвіконні. Дівчата бачили його спину й кучеряву чорну потилицю. Морок підпирав стіну в кутку, мружачись на світло лампи.

— Ми вимагаємо пояснень.

Тихий Вигуків голос кресав іскри з напруженої тиші. Аг здалося, що від того голосу навіть шибки жалісно тьохкають.