Диана Джонс - Повітряний замок

— Вибач, що я про це запитую, але хіба цей очінстанський принц — не пристаркуватий і досить-таки бридкий? — поцікавився він.

— Ну… — невпевнено мовила дівчина. — Батько каже, що принц зараз у розквіті сил, як і він сам. Але я думаю, що тут уся річ у звіриній природі чоловіків. Батько каже, що якщо який-небудь чоловік угледить мене до того, як мене побачить очінстанський принц, то відразу закохається й викраде мене, а це, природно, зруйнує всі плани мого батька. Батько каже, що ледь не всі чоловіки — звірі. Ти звір?

— Анітрішечки! — запевнив її Абдулла.

— Я так і подумала, — кивнула дівчина і замислено подивилася на нього. — Мені також здається, що ти не звір. І якраз це переконує мене, що насправді ти не чоловік.

Очевидно, ця дівчина належала до тих упертих людей, які, раз уклавши якусь теорію, вже ніколи від неї не відступаються. Подумавши хвильку, вона запитала:

— А чи не могло статися так, що твоя сім’я з якихось причин виростила тебе, нічого не знаючи про твою істинну природу?

Абдуллі сильно кортіло зауважити, мовляв, хто б говорив, але оскільки це було би вкрай нечемно, він просто покрутив головою, думаючи, як це люб’язно з її боку — тривожитися про нього, і що ця тривога робить її чарівне личко іще гарнішим.

— Мабуть, це якось пов’язано з тим, що ти походиш з далекої країни, — вирішила вона, а тоді поплескала долонькою по мармуровій облямівці фонтана поруч із собою. — Присядь-но тут, коло мене, і розкажи мені, яка вона.

— Спочатку скажи мені своє ім’я, — попросив Абдулла.

— Ой, воно таке дурне, — зніяковіла дівчина. — Мене кличуть Квітка-в-Ночі.

Абдулла подумав, що для дівчини його мрії кращого годі й бажати.

Він благоговійно глянув на неї.

— А мене звати Абдулла, — сказав він.

— То тобі навіть дали чоловіче ім’я! — обурено закричала Квітка-в-Ночі. — Ану, сідай-но і негайно все мені розказуй.

Абдулла присів на вологий мармур поруч із нею — і подумав, що сон його з якогось дива надзвичайно правдоподібний. Камінь був справді холодний. Бризки з фонтана намочили його нічну сорочку, а солодкавий аромат трояндової води, який долинав до нього від Квітки-в-Ночі, цілком реалістично змішувався з пахощами квітів у саду. Але це був сон, а отже, мрії Абдулли ставали тут чистісінькою правдою. Тому Абдулла розповів дівчині про палац, у якому жив, будучи принцом, і про те, як його викрав Кабул Акба, і про те, як йому вдалося втекти в пустелю, де його знайшов торговець килимами.

Квітка-в-Ночі слухала його з глибоким співчуттям.

— Жахливо! Неймовірно! — нарешті вигукнула во‑на. — А чи не міг цей твій названий батько, прагнучи тебе обдурити, вступити у змову з розбійниками?

Незважаючи на те, що це був усього лише сон, Абдуллі дедалі чіткіше здавалося, що він домагається прихильності дівчини дещо нечесними шляхами. Він погодився, що Кабул Акба і справді міг підкупити його батька, і швиденько перемінив тему.

— Повернімося до твого батька і його планів, — запропонував він. — Мені у голові не вкладається, що ти збираєшся стати дружиною цього очінстанського принца, так і не побачивши інших чоловіків і не маючи змоги порівняти його з іншими. Як же ти зможеш довідатися, любиш ти його чи ні?

— Тут ти маєш рацію, — погодилася вона. — Мене це також іноді непокоїть.

— Тоді я тобі от що скажу, — вів далі Абдулла. — Давай-но я повернуся сюди завтра вночі — і принесу тобі стільки портретів чоловіків, скільки мені вдасться знайти. Це дасть тобі хоч якесь уявлення про чоловіків загалом, а пізніше сформуєш власне судження і про очінстанського принца.

Абдулла не знав достеменно, сон це чи, може, не сон, однак він анітрохи не сумнівався, що завтра знову повернеться сюди. А портрети давали йому для цього справді чудовий привід.

Квітка-в-Ночі обмірковувала його пропозицію, обхопивши руками коліна і погойдуючись вперед-назад. Абдулла майже бачив, як перед очима її душі проходять нескінченні шеренги лисих сивобородих товстунів.

— Запевняю тебе, чоловіки бувають найрізноманітніші — як на вигляд, так і за розміром, — заговорив він.

— Що ж, у такому разі це буде для мене досить повчально, — погодилася Квітка-в-Ночі. — Принаймні я матиму привід знову з тобою побачитися. А ти належиш до найприємніших людей, яких я будь-коли зустрічала.

Це сповнило Абдуллу ще більшої рішучості повернутися сюди завтра. Він сказав собі, що було б нечесно залишити дівчину в такому невіданні.

— А я те саме думаю про тебе, — сором’язливо вимовив він.