Веніамін Росін - На каравелі Улюбленець Нептуна

— Хто ж вас ображає, дан Франсіско? — несміливо запитав Ніанг.

— Йдеться не про мене самого… А мій батько? Брати, сестри? А мої земляки? А народ?.. Знаєте, — знизивши тон, довірливо сказав Франсіско, — було б добре на якомусь острові, хоча б такому, як цей, — стерничий кивнув у бік скелястого берега, — створити державу, що про неї я читав у книзі Томаса Мор а — лорд-канцлера англійського короля Генріха VIII. Цей твір перевернув усю мою душу. Навіть назву його: “Золота книга, така ж корисна, як потішна, про найкращий устрій держави й про новий острів Утопію” я так запам’ятав, що розбудіть мене серед ночі, скажу одразу…

Кудряш знав, що стерничий людина дуже начитана й хотів було запитати, про що ця книга, коли вона з’явилася, та Франсіско, мовби прочитавши хлопчикові думки, вів далі:

— Книга побачила світ 1516 року. В ній Томас Мор розповідає, ніби у відомого мореплавця Амеріго Веспуччі був супутник, португалець… Стривай, стривай, як його? — стерничий на хвилинку замислився. — Ага, згадав! його звали Рафаїл Гітлодей… Так ось цей супутник відстав від Веспуччі й потрапив на острів, де прожив п’ять років… Усе це, звичайно, вигадка, але вигадка дуже повчальна. Над нею хоч-не-хоч, а замислишся… Еге ж… Слухайте далі. Томас Мор описує, як цей мандрівник опинився в казковій країні Утопії, де було п’ятдесят чотири міста. Все, населення цієї держави, чоловіки, жінки, трудиться. Там нема ні ідальго, ні пеонів, ні грандів, ні жебраків. Немає й вельмож, урядовців. Останніх обирають строком на один рік. І тільки. І лише князя в Утопії обирають на все життя… Кожна людина — ремісник. Хліборобством і скотарством займаються всі по черзі. Жителі Утопії по два роки працюють на полях. В країні немає гультяїв, нероб. Усе, що здобуто людською працею, належить народові.

— Де ж тепер той добрий чоловік, що так гарно все описав? — поцікавився Ніанг.

— Такі люди, як Томас Мор, не до вподоби королівському двору ні у нас в Іспанії, ні в Англії чи в якійсь іншій країні. Томаса Мора брехливо звинуватили в державній зраді й 1535 року стратили… Одначе я не скінчив свою розповідь… У книзі писалося, що утопійці мають достатню кількість продуктів і речей. Бідняків там нема, але немає й багатих. Золото й срібло в них нічого не варті. З дорогоцінного металу там роблять, що б ви гадали, герцог?

Федя непевно знизав плечима. А стерничий мовив урочисто:

— Виготовляють ланцюги, кайдани й нашийники для злочинців! А з коштовного каміння — подумати тільки! — роблять іграшки для дітей… Кожен одержує стільки продуктів і речей, скільки йому потрібно. Люди працюють усього по шість годин на добу, а решту часу займаються науками, музикою, малюванням, читають книги… Брудні й важкі роботи виконують раби…

— Раби? — здивувався Кудряш. — Як же в такій країні можуть бути раби? Це ж принижує людську гідність. Раби не мають жодних прав, їх, як речі, можна продати, обміняти…

— Даруйте, герцог, але там у рабство обертають тільки злочинців, засуджених до страти в інших державах і викуплених утопійцями, або ж військовополонених…

— Це така ж країна, як твоя Променистеанія! — вигукнув Ніанг. — Правда ж, Федю?

— Ні, не така, — заперечливо крутнув головою Кудряш. — В моїй країні немає рабів. У нас усі рівні.

— Герцог! — забувши про обережність, голосно запитав стерничий. — Невже Мор написав книгу про вашу державу?

— Наша країна краща за Утопію. І життя в ній із кожним днем усе поліпшується… — Федя обірвав себе, замислився.

Несподівано долетіли глухі постріли. Один, другий, третій… Усі прислухались, але більше не стріляли.

— Кінець! — впевнено мовив Луїс. — Дієго поклав обох. А Педро ж мені так і не віддав дублон. Позичав, коли грали в кості… Хто ж мені тепер його поверне? Ти випадково йому не винен, Альфонсо?

— Авжеж, — процідив крізь зуби Альфонсо. — Одержиш свій дублон на тому світі.

Тут знову почулися постріли.

— Хе, хе, — посміхнувся товстун конопатник. — А ти, Альфонсо, казав, що Восьминогу кінець. Не так просто з ним упоратися, це тобі не глистяк Гуго: Педро живим не здасться…

— Це я казав кінець? — обурився Альфонсо. — Ти ж сам…

— Годі базікати! — припинив суперечку стерничий. — Ти, Луїс, гайда в трюм: там протікає вода біля п’ятого правого шпангоута. А ти, Альфонсо, засукуй панталони, драїтимеш палубу.

…Було вже за південь, а Дієго з матросами все ще не повертався. На каравелі занепокоїлись і стали поговорювати, чи не варт надіслати ще людей в підмогу капітанові. Однак Франсіско поки що від рішення утримувався.