Евгений Велтистов - Пригоди Електроніка (квадрологія)

- Гусаче, сиди вдома! Гусаче, сиди вдома! - повторяв він, піднімаючись сходами в сусідньому під’їзді.

Точно. Передчуття не зрадило Сироїжкіна: Гусак був тут як тут. Він возився на площадці з трубою, обклеєною чорним папером. Побачивши однокласника, Гусєв широко усміхнувся і сказав:

- А-а, Сироїжкін, привіт! Бачиш трубу? Телескоп. Збільшує у тридцять разів. Наш з Професором винахід. Хочеш, Сироїжкін, першим побачити зоряне небо?

- А де Професор? - діловито запитав Сергійко.

- Зараз прийде. Ти дивися, поки труба вільна.

Звичайно, ясного сонячного дня ніяких зірок побачити не можна було. Та Сергійко все ж нагнувся, припав до круглого вічка. Його обпалило, осліпило сонце. Вогненні списи ніби проткнули око. Розгублено кліпаючи, втираючи долонею сльози, що котилися по щоках, стояв Сергій коло вікна. Він хотів загилити ногою телескоп, але пожалів Професорову працю.

- Ну, що ти там побачив? - єхидно запитав Гусєв.

- Такого йолопа, як ти! - спересердя сказав Сергійко й побіг сходами. - Таку хитромудру гуску, як ти! - кричав він на ходу. - Ні, гусака! Товстого, гидкого-прегидкого гусака!

Макар не погнався за ним. Він лише висунувся з вікна й гаркнув:

- Я тобі покажу гусака! Краще не попадайся!

Сонце світило лагідно. Гостро, духмяно пахло молодою зеленню. Але світ здавався Сергійкові сірим, недобрим. Йому було гірко, прикро. Він ішов і думав: як помститися цьому здоровенному, сповненому підступності Гусакові?

Сироїжкін придумував плани помсти й один за одним відкидав їх. Ласо, яким можна заарканити й прив’язати ворога до дерева, напад у темряві, навіть допомога приятелів - десять міцних кулаків - усе це Сергієві не подобалося. Лишалося знайти чудодійні краплі, які вдесятеро збільшують людські сили, й викликати кривдника на бій. Але ж де дістанеш такий рецепт?

Несподівано сильні руки підхопили Сергійка й підняли високо вгору.

- Ось він! - закричав хтось оглушливо гучно. - Качай його!

Сергійко отямився. Він побачив прапори, спортсменів у яскравих майках і великі білі літери на червоній полотнині, низ впадали в око, - ФІНІШ. Якісь люди несли Сергійка, піднявши над юрбою і кричали:

- Знайшли! Знайшли! Ось він - чемпіон!

Натовп обертався, розступався, роздивлявся Сироїжкіна, а він тільки кліпав віями й крутив головою.

Хтось узяв його за руку, потримав, ідучи поряд, і здивовано сказав:

- Пульс нормальний! Не серце, а годинник!

- Він не захекався! - захоплювався інший болільник. - Легені - мов ковальські міхи!

- Чемпіон... Чемпіон... - повторювали всі навколо.

Сергійка поставили перед високим міцним чоловіком у білому костюмі з червоною пов’язкою на рукаві.

- Як тебе звати, хлопчику?

- Сергій Сироїжкін, - здивовано сказав несподіваний чемпіон.

- Де ти живеш, де вчишся?

- На Липовій алеї. У школі кібернетиків.

- Товариші! - закричав суддя в білому костюмі. - Невідомий бігун - Сергій Сироїжкін! Він живе тут, у Жовтневому районі!

Юрба загула.

- Молодець, - сказав суддя СироГжкіиу. - Вітаю!

- А за що? - здивовано запитав Сергій.

- Молодець, - повторив суддя. - Ніколи не треба зазнаватися. А завтра приходь о п’ятій годині на стадіон в секцію легкої атлетики. Ось тримай. - Він дістав блокнот, одірвав аркушик і щось швидко написав. - Тут адреса й моє ім’я. Приходь обов’язково. Талант треба розвивати.

Він обернувся до інших суддів:

- Я гадаю, можна зарахувати біг Сироїжкіна.

- А я протестую! - різко відповів суддя у тренувальному костюмі. - Сироїжкіна немає у списках команди..

- Зарахувати! Зарахувати! Зарахувати! - галасували болільники. - Він з нашого району!

Судді стали сперечатися, а Сергійко тихо відійшов убік, стискуючи в руці аркушик. Чемпіона по-дружньому плескали по плечу, йому говорили підбадьорливі слова, хтось сунув йому морозиво. На нього дивувались, як на чудо.

А чуду було дуже незручно. Чудо все ще нічого не розуміло. Чудо вибрало в галасливому натовпі спокійного товстуна з палицею і боязко запитало:

- А що сталося?

- Ні, ви тільки подивіться на нього! - голосно сказав товстун, налякавши Сергійка. Тікати було нікуди: навколо вже стояли щільним кільцем болільники. - Він навіть не розуміє, що натворив, - говорив далі товстун, постукуючи палицею об асфальт. - Талановитий і чистий душею!.. Так от, - товстун нахилився до Сергійка, - наш район програвав естафету сусідам. Ми вже вирішили, що діло пропаще. Лишався останній етап на чотириста метрів. Наш стоїть, чекає паличку, а суперник уже біжить, тільки п’яти миготять. Як раптом, де не візьмися, - ти! Вихопив у нашого недотепи паличку, наздогнав першого, випередив його, розірвав стрічку й зник. Просто поталанило, що ти живеш у нашому районі. - Товстун раптом змахнув палицею і проголосив: - Зарахувати Сироїжкіна!