Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і келих вогню

— Вибач, Дамблдоре, але я й раніше чув, що шрам від закляття може діяти як попереджувальний дзвінок.

— Я бачив, як Волдеморт повернувся! — закричав Гаррі. Він спробував устати з ліжка, однак місіс Візлі знову змусила його лягти. — Я бачив смертежерів! Я можу назвати їхні прізвища! Луціус Мелфой...

Снейп раптом смикнувся, та коли Гаррі на нього глянув, він уже знову дивився на Фаджа.

— Мелфоя виправдали! — ображено сказав Фадж, — Стародавній рід... пожертви з різних приводів...

— Макнейр! — далі перелічував Гаррі.

— Теж виправданий! Тепер працює на міністерство!

— Ейвері! Нот! Креб! Ґойл!

— Та ти просто називаєш прізвища тих, кого звинуватили в смертежерстві і виправдали тринадцять років тому! — сердито огризнувся Фадж. — Ти міг прочитати ці прізвища в старих судових звітах! Дамблдоре, та ти що! Хлопець ще торік розповідав якісь божевільні історії. Його казочки стають дедалі неймовірніші, а ти слухняно їх ковтаєш. Дамблдоре, він уміє розмовляти зі зміями. Ти й далі вважаєш, що йому варто вірити?

— Який дурень! — закричала професорка Макґонеґел. — Седрик Діґорі! Містер Кравч! Ці вбивства — не якісь там випадкові злочини психа!

— Не бачу жодних свідчень протилежного! — заволав Фадж не менш сердито, ніж професорка, а обличчя в нього стало аж фіолетове. — Як на мене, то ви вирішили посіяти паніку, яка зруйнує все, над чим ми працювали минулі тринадцять років!

Гаррі не вірив власним вухам. Він завжди вважав Фаджа чемним — трохи метушливим, дещо бундючним, але в принципі добросердим. Однак зараз цей низенький, сердитий чарівник безглуздо заперечував загрозу, яка нависла над його зручним і впорядкованим світом, ба навіть відмовлявся повірити, що Волдеморт міг відродитися.

— Волдеморт повернувся, — повторив Дамблдор. — Якщо ти негайно погодишся з цим фактом і вживеш необхідних заходів, то ми зможемо врятувати ситуацію. Перший і найважливіший крок — звільнити Азкабан з-під контролю дементорів...

— Бридня! — знову заволав Фадж. — Позбутися дементорів! Мене викинуть з кабінету, якщо я таке запропоную! Половина з нас спить спокійно лише тому, що знає: Азкабан охороняють дементори!

— А решта з нас, Корнеліусе, спить не так міцно, знаючи, що найнебезпечніших прибічників Волдеморта ви доручили стерегти істотам, які приєднаються до нього в той самий момент, як він їх покличе! — сказав Дамблдор. — Фадже, вони не залишаться вірними вам! Волдеморт може запропонувати їм набагато більше, ніж ви! Вам буде майже неможливо йому протидіяти, коли за ним стоятимуть дементори, коли давні посіпаки повернуться під його оруду! Він відновить силу, якою володів тринадцять років тому!

Фадж відкривав і закривав рота, наче не існувало слів, які могли б висловити його обурення.

— Наступний крок, який ти мусиш зробити негайно, — не переставав тиснути Дамблдор, — це відіслати посланців до велетнів.

— Посланців до велетнів? — заревів Фадж, до якого повернувся дар мови. — Та що це за бридня?!

— Треба простягти їм руку дружби, негайно, поки ще не пізно, — сказав Дамблдор, — бо Волдеморт знову, як і тоді, переконає їх, що лише він один може їм забезпечити їхні права й свободи!

— Ти... ти жартуєш! — Фадж хапонув ротом повітря, похитав головою і відступив від Дамблдора ще на крок. — Якщо магічна спільнота винюхає, що я затіяв переговори з велетнями... Дамблдоре, люди їх ненавидять! Це буде кінець моєї кар'єри...

— Корнеліусе, ти засліплений любов'ю до своєї посади! — сказав Дамблдор, підвищивши голос. Аура могутності навколо нього стала ще відчутніша, а очі знову запалали. — Ти забагато ваги надаєш — і завжди надавав — так званій "чистоті крові"! Ти неспроможний зрозуміти, що не має значення, хто ким народився! Головне, що з нього виросте! Твій дементор щойно знищив останнього представника чистокровного стародавнього роду — і подивись, який життєвий шлях обрав собі цей чоловік! Кажу тобі — послухайся моїх порад, і тебе запам'ятають як найвідважнішого і найвизначнішого міністра магії. Якщо ж не послухаєшся, то залишишся в історії особою, що відійшла вбік, давши Волдемортові другий шанс знищити світ, який ми намагалися відбудувати!

— Скажений, — прошепотів Фадж, відступаючи. — Божевільний...

І тут запанувала тиша. Мадам Помфрі завмерла біля Гарріного ліжка, прикривши рота долонями. Місіс Візлі усе ще тримала руку на плечі Гаррі, щоб не дати йому встати. Білл, Рон та Герміона дивилися на Фаджа.

— Корнеліусе, якщо ти твердо вирішив заплющити на все очі, — сказав Дамблдор, — то наші з тобою шляхи розходяться. Роби так, як тобі зручно. А я робитиму те, що вважаю за необхідне.