Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і таємна кімната

Повз нього пропливла якась червона пляма, і Гаррі почув біля себе м'яке поцокування кігтів.

— Фоукс! — ледве видихнув Гаррі. — Фоукс, ти молодець! — Він відчув, як птах притулив свою прекрасну голову до його рани.

Тоді почулося відлуння кроків, і над ним схилилася темна тінь.

— Ти помираєш, Гаррі Поттере! — пролунав Редлів голос. — Помираєш. Навіть Дамблдорів птах це знає. Бачиш, що він робить, Поттере? Він плаче.

Гаррі кліпнув. Фоуксова голова то з'являлася, то знову зникала йому перед очима. Рясні перлисті сльози стікали його лискучим пір'ям.

— Я сидітиму тут і дивитимусь, як ти помреш, Гаррі Поттере. Можеш не поспішати. Часу в мене доволі.

Гаррі відчув сонливість. Усе довкола закружляло.

— Отак закінчує життя славетний Гаррі Пот-тер, — пролунав далекий Редлів голос. — Сам-один у Таємній кімнаті, покинутий друзями, переможений лордом Темряви, якому він так нерозважливо кинув виклик. Гаррі, ти скоро знову побачиш свою любу матусю-бруднокровку! Завдяки їй ти прожив дванадцять зайвих років, але лорд Волдеморт нарешті здолав тебе — ти, мабуть, і сам це розумієш.

Якщо так помирають, подумав Гаррі, то це не так і страшно. Навіть біль почав ущухати.

Але чи справді він помирає? Замість провалитися в пітьму, кімната набувала дедалі виразніших обрисів. Гаррі струснув головою і побачив Фоукса, що й далі тулився до його руки. Кружальце перлистих сліз сяяло довкола рани, — але де ж вона? Самої рани вже не було.

— Забирайся геть, пташе! — раптом пролунав Редлів голос. — Забирайся від нього! Я сказав, забирайся!

Гаррі підвів голову. Редл скерував на Фоукса чарівну паличку. Пролунав постріл, ніби з рушниці — а Фоукс знову злетів золотаво-червоним вихором.

— Сльози фенікса! — тихо вимовив Редл, дивлячись на руку Гаррі. — О, так!.. Як я міг забути про їхні лікувальні властивості…

Він глянув просто в обличчя Гаррі:

— Але яке це має значення? Фактично, так ще краще. Тільки ти і я, Гаррі Поттере. Ти і я.

Редл підняв чарівну паличку.

Рвучко махнувши крильми, знову з'явився Фоукс, і щось упало Гаррі на коліна — щоденник.

Якусь мить Гаррі і Редл, що й досі тримав над собою чарівну паличку, дивилися на нього. А тоді, навіть не роздумуючи, Гаррі схопив з підлоги василісковий зуб і застромив його в саму серцевину щоденника.

Пролунав жахливий, пронизливий крик, і зі щоденника струменем ринули цілі потоки чорнила, забризкуючи Гарріні руки й затоплюючи підлогу

Редл забився у корчах, закрутився, заверещав, закружляв, а тоді…

Він щез. Чарівна Гарріна паличка лунко впала на підлогу, і все стихло. Усе, крім чорнила, що й далі струменіло зі щоденника. Василіскова отрута пропалила в ньому велику діру.

Тремтячи усім тілом, Гаррі звівся на ноги. Йому паморочилося в голові, ніби він щойно подорожував з допомогою порошку флу. Він повільно підняв свою чарівну паличку й Сортувального капелюха, а тоді смикнув за руків'я і витяг з Василіскового піднебіння блискучого меча.

І тут з другого краю кімнати долинув тихий стогін. Заворушилася Джіні. Коли Гаррі підбіг до неї, вона вже сиділа, її ошелешений погляд ковзнув з величезної туші мертвого Василіска до Гаррі в просоченій кров'ю мантії, і зупинився на щоденнику в його руці. Затремтівши, вона голосно зойкнула й розридалася.

— Гаррі, Гаррі, я намагалася т-тобі все розповісти за сніданком, але не з-змогла через Персі!.. Ц-це була я, Гаррі… я… але, їй-богу, я не хотіла Ц-цього, мене примусив Р-редл. Він ме-мене контролював! .. А якгти вбив цю… цю з-зміюку? Д-де Редл? Я тільки п-пам'ятаю, як він вийшов зі щоденника. — Усе добре, Джіні. — Гаррі показав щоденника і Дірку від зуба. — 3 Редлом покінчено. Поглянь!.. І з ним, і з Василіском… Ходімо звідси…

— Тепер мене виженуть! — ридала Джіні, поки Гаррі незграбно допомагав їй підвестися. — Я мріяла вступити в Гоґвортс ще відтоді, як там учився Білл… А тепер д-доведеться вертатися додому, — щ-що скажуть мама й тато?

Фоукс чекав їх, ширяючи над входом до кімнати.

Гаррі ледь підштовхнув Джіні вперед; вони переступили через кільця мертвого Василіска й попрямували крізь лунку темряву назад до тунелю Гаррі почув, як позаду з неголосним шипінням зачинилися кам'яні двері.

Кілька хвилин вони ішли темним тунелем, а далі почули, як хтось удалині поволі пересуває каміння.

— Роне! — закричав Гаррі, наддаючи ходи. — Джіні жива! Я знайшов її!

Вони почули радісний крик, а за наступним поворотом побачили і самого Рона — він нетерпляче визирав крізь величенький отвір, який ухитрився розчистити в кам'яному завалі.