Джоан Ролінґ: Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

— А дементори? — запитав Дамблдор. — Сподіваюся, їх заберуть зі школи?

— Так... ми їх заберемо, — відповів Фадж, розгублено пригладжуючи волосся. — Мені й на думку ніколи б не спало, що вони наважаться підступити зі своїм Цілунком до невинного хлопця... Геть розперезалися... Ні, я сьогодні ж відправлю їх назад до Азкабану. Може, біля входів до школи виставимо драконів?..

— Геґрідові б це сподобалося, — усміхнувся Дамблдор, кинувши погляд на Гаррі й Герміону.

Коли вони з Фаджем вийшли зі спальні, мадам Помфрі підбігла до дверей і знову їх замкнула. Сердито щось бурмочучи собі під ніс, вона подріботіла до кабінету.

На другому боці палати почувся глухий стогін. Це отямився Рон. Вони бачили, як він сів на ліжку, помацав свою голову і роззирнувся.

— Що... що сталося? — прохрипів він. — Гаррі? Чого ми тут? Де Сіріус? Де Люпин? Що діється?..

Гаррі з Герміоною перезирнулися.

— Поясни йому, — попросив Гаррі, ковтаючи черговий шматок шоколаду.

*

Коли на другий день опівдні Гаррі, Рон і Герміона вийшли з лікарні, замок був майже порожній. Стояла жахлива спека, екзамени були позаду, тож усі, хто міг, скористалися нагодою і гайнули в Гоґсмід. Але ні Рон, ні Герміона не палали бажанням туди їхати, тож разом з Гаррі вони блукали галявиною, обговорюючи дивовижні вчорашні події і гадаючи, де тепер можуть бути Блек та Бакбик. Гаррі сидів біля озера і спостерігав за величезним кальмаром, що ліниво погойдував на воді своїми щупальцями. Гаррі не підтримував розмови, бо задивився на той бік озера, звідки вночі до нього мчав олень...

Їх накрила чиясь тінь. Звівши очі, вони побачили захмелілого Геґріда, що витирав спітніле чоло своєю хустинкою-як-скатертинкою і сяйливо посміхався.

— Я знаю, шо не мав би дуже си тішити опісля вчорашнього... — сказав він. — Ох той Блек!.. Знов він утік... Але знаєте шо?

— Що? — перепитали вони, вдаючи, що їм дуже цікаво.

— Бікі!.. Він си теж утік! Він на волі!.. Йой... Я си святкував цілу ніч!..

— Та це ж фантастично! — вигукнула Герміона, кинувши докірливий погляд на Рона, що ледве стримував регіт.

— Я, мабуть... погано його припнув... — знизав плечима Геґрід, радісно позираючи довкола. — Я тілько трохи си журив зранку... гадаю — а шо, як він натрафив там на Люпина?.. Але Люпин каже, шо сеї ночі ніц не їв...

— Що-що? — перепитав Гаррі.

— Матір Божа, та невже ви не чули? — здивувався Геґрід, а його усмішка трохи згасла. Він заговорив тихіше, хоч навкруги нікого й не було. — Е-е... Снейп зранку розказав усім слизеринцям... уже, напевно, і всі решта знают... шо... професор Люпин — вовкулака. Вночі він гасав десь у лісі. А тепер, зрозуміло, вже пакує речі.

— Пакує речі? — стурбовано запитав Гаррі. — Чому?

— Чому... Таж він від нас їде, чи як? — здивувався Геґрід. — Зранку си звільнив з роботи. Каже: не хочу ризикувати, а ну ж знов таке си повторит...

Гаррі зірвався на ноги.

— Я мушу його побачити, — сказав він друзям.

— Але ж, якщо він звільнився...

— ...ми нічого не вдіємо...

— Не має значення. Я все одно хочу його бачити. Зустрінемося тут.

*

Двері Люпинового кабінету були відчинені. Він уже спакував майже всі речі. Біля старої пошарпаної валізи стояв порожній акваріум для ґринділа. Люпин нахилився над столом і підвів голову лише тоді, коли Гаррі постукав у двері.

— Я бачив, що ти сюди йдеш, — усміхнувся Люпин. Він показав на аркуш пергаменту на столі. Це була Карта мародера.

— Я щойно бачився з Геґрідом, — сказав Гаррі. — Він каже, що ви звільнилися. Але ж це неправда?

— На жаль, правда, — відповів Люпин і почав виймати все з шухлядок свого стола.

— Але чому? — вигукнув Гаррі. — Невже в Міністерстві магії думають, що ви допомагали Сіріусу?

Люпин підійшов до дверей і зачинив їх.

— Ні. Професор Дамблдор переконав Фаджа, що я намагався врятувати вас від смерті. — Він зітхнув. — І цього Северус уже не витерпів. Думаю, що втрата ордена Мерліна його доконала. Тому він... гм-м... випадково... е-е... проговорився сьогодні за сніданком, що я вовкулака.

— Але ж це не причина, щоб вас звільняти! — обурився Гаррі.

Люпин гірко всміхнувся.

— Завтра о цій порі почнуть прибувати сови від батьків — ніхто не захоче, Гаррі, щоб їхніх дітей навчав вовкулака. І я їх розумію, а надто після вчорашнього... Я ж міг покусати будь-кого з вас... Цього не можна допускати.

— Але ж ви найкращий учитель захисту від темних мистецтв! — вигукнув Гаррі. — Не йдіть від нас!

Люпин похитав головою й нічого не сказав. Він і далі нишпорив у шухлядах. Гаррі намагався підшукати слова, що змусили б його залишитися, але Люпин його випередив: