Ілона Волинська: Ірка Хортиця — надніпрянська відьма

— А якщо сама боїшся, то проведи когось із нас, — швидко запропонувала Стелла.

— Тітоньки, ну що ви таке мелете? — приголомшена Ірка ледь могла говорити. — Ви голівками недавно ні об що боляче не грюкались?

— Ірко, нехай, — бліда, мов крейда, Тетянка стояла поруч. Вона міцно пригасла руки до грудей, у її широко розплющених очах застиг жах і рішучість. — Вони мають рацію. Ти не мусиш мене захищати. Лише сама загинеш. Я сама в усьому винна…

Ірка застогнала:

— Тетянко, я дурепа! Я сама не знаю, як могла тобі таке бовкнути! Ну вибач мені! Ти ні в чому не винна! Ну не верзи дурниць! Ти думаєш, якщо в мене дурний язик, то я що, і вбити тебе дозволю? Я не зрадниця!

Тетянка захитала головою:

— Я теж! Я вийду до них. Ніхто не має страждати через мене.

— От гарна дівчинка! — із захватом сказала Стелла. — Ходи, ходи до тітоньки!

Тетянка схлипнула й справді попрямувала до паркану. Повітря перед нею затремтіло. Дівча з ходу влетіло в це прозоре марево. Під нею неначе прогнувся невидимий батут. І відкинув її назад, геть від хвіртки. Ірка схопила подругу.

— Тетянко, ти просто боїшся! Як завжди: на тебе лише натисни, а ти відразу — лапки догори. Алка тобі гидоту каже, ці відьми — тобі голову морочать, я зопалу щось бовкнула не те — а ти відразу віриш! «Ах, я погана, ах, я винна!» Ти себе хоч трішечки поважаєш? А людей, які тебе люблять? То нюні розпустила, за маму хвилювалась, а тепер дозволиш себе порішити? І що, мамі стане добре, коли ні про кого буде турбуватись?! — Ірка вже майже горлала. — А я?! Я, як без тебе?! У мене ж, окрім тебе, нікого нема!

— Бреши-бреши, — раптом буркнула Тетянка. — Нікого в неї немає… А бабуся? А цей… псих толкієнутий?

— Дівчинко, ти не відволікайся, ти ходи сюди, — схвильовано заторохтіла Оксана Тарасівна. — Ти все правильно вирішила, виходь швидше, врятуєш і свою подругу, і її бабусю…

— І навіть кота, — напружено поглядаючи на Тетянку, вимовила Стелла.

Тетянка пирхнула:

— Я, звісно, Ірчиного кота ціную й поважаю…

Кіт тихесенько муркнув, сидячи десь на гілці.

— Але ж вам ясно сказали — дульки вам! І постуляйте всі пельки! — гаркнула Тетянка.

Відьмацькі голоси раптом стихли. Скажена карусель довкола будинку спинилася.

Тетянка тріумфально подивилась на Ірку — мовляв, як я їх! — і майже вимогливо попрохала:

— Коли дар приживеться, поясниш, як ти переді мною ту невидиму стінку поставила.

— Як-як, та звідки я знаю — як! — буркнула собі під носа Ірка.

Повітря здригнулося, Ірка підозріло оглянула подвір’я. Але, як і раніше, нічого не побачила, окрім відьом, що стовбичили за парканом.

— Краще б ти вийшла, дівчинко, — докірливо зітхнула Оксана Тарасівна. — Тепер ви загинете. Обидві, — її слова звучали мов остаточний вирок.

Відьми-хазяйки попрямували до своїх роблених.

— Вони щось замислили… — стурбовано сказала Тетянка. — Ось тільки не розумію що. Жодна жива душа не може увійти до відьми в будинок, якщо відьма сама того не схоче…

— Саме так, жива, — здавленим голосом сказала Ірка.

Відьми діловито оточили велику купу землі неподалік Ірчиного подвір’я й, понахилявши голови, дружно щось забубоніли.

Ірка пригледілася. Обриси купи змінювались!

Ось, здавалося, поворухнулася величезна рука. З’явилася нога, сіпнулась, зігнулась у коліні. Гігантські груди сколихнуло подихом… Подруги охоплені жахом перезирнулися.

— Велета піднімають, земляного велетня, — майже байдуже сказала Ірка. — Їх іще големами називають.

— Він не жива душу, а просто купа землі, робить, що накажуть… — пробубоніла Тетянка. — Будинок його впустить! Слухай, Ірко, вічно з цими відьмацькими захистами якась лажа виходить!

Земляний велетень звівся на ноги. Відьми забубоніли ще голосніше, ще наполегливіше. Голем важко переступив гігантськими ножищами, зробив перший крок і незграбно рушив до хвіртки. Величезний палець тицьнув у старі дошки — хвіртка впала всередину, заразом виламавши величезний шмат паркану. Велетень спробував пройти в дірку — паркан узагалі повалився.

— Ах ти ж!.. — Ірка кинулась у кухню. За мить вискочила звідти, несучи у витягнутих руках повну каструлю борщу, що продовжував кипіти.

— Гадаєш, допоможе? — очманіло спитала Тетянка.

— Борщ ще нікому не шкодив! — Ірка кинулась до велетня, що тупцював біля поламаного паркану, і з розмаху хлюпнула на нього борщем.

Від гарячої рідини земляний бік зробився темним, на грубо виліплених гігантських пальцях повисли червоні пучки капусти.