Євген Велтистов - Нові пригоди Електроніка

Врятувати Електронічку!..

Громов намагався розтлумачити сенс нового винаходу в робототехніці й роботопсихології допитливому шоферові, й той оцінив ситуацію по-своєму:

— Та наздогнати — наздоженемо! Але ж які дива творяться… неймовірно!

Проте гнав, гнав, гнав свій покірний ваговоз.

Й автоінспектори розуміли стрімкий біг машини: тільки що повз них проскочила із страшенною швидкістю дівчинка-робот з чорним кудлатим собакою. Треба було їх наздогнати, спіймати, тобто врятувати… Міліціонери давали команди по рації, звільняючи дорогу для прудкого ваговоза.

— Рессі, — волав Електронік, — затримай її ненадовго. Ми рухаємось услід.

«Неможливо, — радирував Рессі. — Якщо відвернути її увагу, вона може розбитися».

— Скажи, що я відновився, я її врятую.

«Я не вірю, — відразу ж передав Елечкину відповідь електронний пес. — Я нікому не вірю».

— Передай їй, — підказав Сергій другові, — що ми їй віримо.

«Пізно…» — прозвучала відповідь дівчинки з очима, які не сміються.

— Згадав! — закричав раптом Вовка Корольков і схопився з лави, ледь не випавши за борт Його ривком пасадили на місце. — Згадав! — радів класний Професор. — Згадав усе! І розмір острова Робінзона… І площу Африки… І відстань до кінцевої галактики…Все, все згадав! — І щасливий Професор несподівано усвідомив, яку хворобу він недавно пережив.

— Скажи їй, що я ніколи не буду елелекать. — буркнув Макар, штовхнувши ліктем Елека. — Будь другом, не пошкодуй енергії…

— Скажи їй, — механічно повторив електронний хлопчик, — що Макар ніколи не задаватиметься. Передай, будь ласка, Рессі, що я обов’язково буду людиною… Я допоможу їй…

І почув по рації відповідь Електронічки: «Що ж ви, хлопці?.. Ех, ви… Які ж ви товариші?..»

— Тримайся, Елечко! — гукнули дружно дівчатка. — Ми з тобою!

Слова Електронічки, промовлені майже пошепки, оглушили Електроніка. Він схопився, ступив на борт і на повному ходу сплигнув з ваговоза.

— Ти куди? — встиг лише крикнути Сергій Сироїжкін.

Лікар затарабанив по кабіні. І раптом обличчя його просвітліло. Електронік не упав, не розбився. Він на бігу порівнявся з ваговозом, що пригальмував, обігнав його, помчав уперед. Дівчатка закохано дивилися йому вслід: от якби до них хтось так поспішав!

Шофер, увімкнувши граничну швидкість, напружено стежив, як поступово зменшується на шосейній стрічці хлопчача постать.

— У вас усі такі відчайдушні? — запитав він професора.

— Коли йдеться про справжнє… про людське ставлення до людей, то всі, — коротко відповів професор, попахкуючи люлькою. — Жени!

В кузові, підганяючи швидкі колеса, лунали дівчачі голоси:

Решта дітей підхопили табірну пісню, складену Елечкиною командою:

Елек вийшов на берег моря і зразу ж побачив її.

Вона стояла на великому гладенькому камені й дивилася за горизонт. Біля її ніг сидів кудлатий пес.

Він підійшов до неї неквапливим кроком, уважно подивився в її обличчя:

— Ти зовсім інша, — ледь здивовано промовив Електронік. — У тебе… у тебе усміхнені очі. — Він простягнув руку. — Мир?

Електронічка у відповідь міцно потиснула її і засміялася.

— Мир!

Вона здогадалася: її очі бачили світ по-новому.

ПЕРЕМОЖЕЦЬ НЕМОЖЛИВОГО

НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНІКА