Стівен Кінг - Безсоння

Ральф із бурчанням відіпхнув убік коробку, з якої, немов гострий перископ, наполовину висунулася різдвяна зірка (при цьому на підлогу полетіла сиротлива пантофелька-човник), і в дальньому лівому кутку побачив те, що шукав: ще одну коробку, у якій зберігався старий бінокль. Ральф зіскочив на підлогу саме в той момент, коли стілець уже готовий був остаточно перекинутися; пересунув його ближче, знову піднявся на нього, але однаково не зміг дотягнутися до дальнього лівого кутка. Тоді він вудкою для форелі, яка марно пролежала тут стільки років, виловив коробку з другої спроби. Підсунувши ближче, Ральф схопив її і зліз зі стільця, наступивши на пантофельку. Стопа болісно підвернулася. Ральф похитнувся, розкинувши руки в сторони, але йому вдалося зберегти рівновагу. Однак уже направляючись у вітальню, він відчув липку теплоту під пов’язкою. Виходить, він усе ж таки роз’ятрив рану. Чудово. Просто чудова ніч, cher Roberts … [33] У Робертса (фр.). До речі, як давно він відійшов від вікна? Здавалося, минуло дуже багато часу, Ральф був упевнений, що й сліду лікарів-карликів не залишилося. Коли він підійде до вікна, вулиця буде пустельною і… Він завмер, футляр бінокля звисав на ремені, відкидаючи довгу, колихку тінь на підлогу, залиту, немов вигадливо застиглим шаром фарби, жовтогарячим сяйвом вуличних ліхтарів.

Лисі лікарі-карлики? Здається, щойно він думав про них?

Так, звичайно, тому що саме так вони називають їх — люди, які стверджують, що були викрадені… І над ними чинили медичні експерименти… У деяких випадках навіть оперували. Це були лікарі з космосу, проктологи невідь-звідки. Але справа не лише в цьому. Більш важливо те…

«Ед сказав саме це, — подумав Ральф. — І саме в той вечір, коли він, зателефонувавши, попередив, щоб я не втручався в його справи. Він сказав, що лікар повідомив йому про Кривавого Царя, центуріонів і про все інше».

— Так, — прошепотів Ральф. У нього мороз пішов по шкірі. — Так, саме так він і сказав: «Лікар повідомив мені. Маленький лисий лікар».

Ральф підійшов до вікна. Незнайомці перемістилися з веранди Мей Лочер на під’їзну доріжку, поки він шукав бінокля. Вони стояли просто під одним із тих клятих жовтогарячих ліхтарів. Відчуття, що Гарріс-авеню нагадує порожню сцену, залишену акторами після вечірньої вистави, повернулося з дивною, непереборною силою… Але в іншому значенні. По-перше, сцена більше не була порожньою. Лиховісна п’єса, що протривала далеко за північ, розігрувалася в тому місці, яке два дивних створіння, що стояли внизу, поза всяким сумнівом, уважали спорожнілим театром.

«Як би вони вчинили, довідавшись, що один глядач усе-таки є? — подумав Ральф. — Що б вони зробили зі мною?»

Тепер лисі лікарі-карлики зображали людей, які майже досягли згоди. У цю мить вони зовсім не здавалися лікарями, навіть незважаючи на білі халати, — вони нагадували робітників після закінчення зміни на фабриці.

Ці два хлопці — поза всяким сумнівом, приятелі — зупинилися на кілька хвилин біля прохідної, бажаючи обмізкувати дільце настільки невідкладне, що не могло бути й мови про те, щоб дійти до найближчого бару. Ще кілька фраз, і вони вдарять по руках.

Ральф підніс бінокль до очей, спробував навести різкість, потім зрозумів, що забув зняти ковпачки з лінз. Він зняв їх і знову підняв бінокль. Цього разу дві фігури, що стояли під ліхтарем, немов стрибнули в його поле зору, збільшені й чудово освітлені, але розпливчасті. Ральф повернув коліща настроювання, і двоє чоловіків миттєво потрапили у фокус. Подих завмер у Ральфа в грудях.

Видіння було надзвичайно коротким; не минуло й трьох секунд, як один із чоловіків (якщо вони взагалі були чоловіками), кивнувши, поплескав співрозмовника по спині. Потім обидва відвернулися, даючи Ральфові змогу дивитися на свої лисі голови й одягнені в біле спини. Якнайбільше три секунди, але і за такий короткий проміжок часу Ральф побачив цілком достатньо, щоб відчути себе не в своїй тарілці.

Він вирішив відшукати бінокль з двох причин, і обидві вони були зумовлені його небажанням повірити, що це сон. По-перше, Ральф хотів бути впевненим, що зможе впізнати цих двох, якщо виникне така необхідність. По-друге (ця причина була не настільки доступна його розуму, але не менш важлива), він хотів розвіяти неприємну думку від несподіваної зустрічі третього виду.

Але кілька секунд спостереження в бінокль лише підтвердили побоювання Ральфа. Лікарі-карлики, здавалося, не мали характерних рис. У них були обличчя — очі, носи, роти, — але здавалися вони такими ж взаємозамінними, як і хромована обшивка автомобілів однієї марки й моделі. Малоймовірно, але прибульці могли виявитися й двійнятами. Швидше, однак, вони нагадували манекенів, з яких на ніч зняли перуки, їхня цілковита подібність була результатом не генетики, а масового виробництва.