Стівен Кінг - Безсоння

Ральф відкрив було рота, щоб поцікавитися, чи такі вже численні ці погрози, але припустив, що відповідь наперед відома. Він прожив у Деррі близько семи десятків років, і йому добре відомо, наскільки місто небезпечне — тиша й благодать, але гострих кутів безліч. Звичайно, це ж можна сказати й про багато інших міст, але Деррі завжди був піддатливий до таких потворних явищ. Елен назвала Деррі домом, він був і його домом, але… Ральф згадав, що сталося десять років тому, невдовзі після щорічного фестивалю каналів. Троє хлопців побили й завдали численних поранень «голубому» Адріану Меллону, який нікому нічого поганого не зробив, — а тоді скинули його в Кендаскеґ; подейкували, що вся трійця, стоячи на мосту біля таверни Фальконе, спостерігала, як той умирав. Поліції вони сказали, що їм не сподобався капелюх, який носив бідолаха. І це теж був Деррі, і лише дурень міг ігнорувати подібний факт.

Спогад про Адріана Меллона змусив Ральфа знову глянути на знімок у сьогоднішній газеті — Гем Дейвенпорт із піднятим кулаком і Ден Далтон з розбитим до крові носом та плакатом, опущеним на голову.

— І багато було погроз? — запитав він. — Невже не менше дюжини?

— Понад тридцять, — відповіла Ґретхен. — 3 них близько шести охоронці Сьюзен Дей сприймають серйозно. Двоє невідомих погрожують підірвати Громадський центр, якщо вона не відмовиться від виступу. В іншій анонімці — уяви собі! — хтось повідомляє, що припас водяний пістолет, наповнений кислотою. «Якщо я влучу в ціль, навіть друзі не зможуть дивитися на тебе спокійно», — написав він.

— Так, дуже дотепно. — Ральф зітхнув.

— Усе це, однак, не мусить нам завадити, — сказала Ґретхен. Порившись у сумочці, вона дістала маленький балончик із червоним ковпачком. — Це вам невеликий подарунок від вдячних друзів із Центру допомоги жінкам.

Ральф узяв балончик із зображенням жінки, що спрямовує струмінь газу в обличчя чоловікові у крислатому капелюсі й масці. На зворотному боці був напис великими літерами:

«ОХОРОНЕЦЬ».

— Що це? — запитав Ральф. — Нервово-паралітичний газ?

— Hi, — відповіла Ґретхен. — У Мені його застосування заборонене законом. «Охоронець» діє набагато м’якше… Але якщо бризнути людині в обличчя, вона перестане думати про напад принаймні на кілька хвилин. Газ паралізує рухи, подразнює слизову ока й викликає нудоту.

Ральф, знявши ковпачок, глянув на червоний розпилювач, а тоді знову закрив.

— Боже милостивий, навіщо ж мені тягати з собою цю штуку?

— Тому що вас офіційно оголосили центуріоном, — пояснила Ґретхен.

— Ким?! — здивувався Ральф.

— Центуріоном, — повторила Елен. Наталі задрімала в неї на колінах, і тут Ральф усвідомив, що аури знову зникли. — Так «Друзі життя» називають своїх головних ворогів — лідерів опозиції.

— Чудово, — сказав Ральф. — Тепер я зрозумів. Ед згадував про центуріонів у той день, коли… Напав на тебе. Він говорив дуже багато, хоча все це, безумовно, марення божевільного.

— Так, за всім стоїть Ед, і він справді божевільний, — кивнула Елен. — Швидше за все, він згадує про центуріонів лише в тісному колі — серед таких же фанатиків, як він сам. Інші ж «друзі життя»… Не думаю, що їм про це відомо. Розумієш? Хіба ще місяць тому ти здогадувався, що він божевільний?

Ральф похитав головою.

— Його нарешті звільнили з роботи, — повідомила Елен. — Учора. Вони терпіли, скільки могли… Він знавець своєї справи, до того ж фірма багато вклала в нього, але зрештою їхнє терпіння луснуло. Йому виплатили вихідну допомогу в розмірі тримісячної платні… Непогано для типа, що бив дружину й вікна, закидав жахливими ляльками жіночу клініку. — Елен постукала пальцем по газеті. — Ця вчорашня демонстрація стала останньою краплею. Відтоді як Ед зв’язався з «Друзями життя», його заарештовують утретє чи вчетверте.

— Ви когось впровадили до них? — запитав Ральф. — Саме тому ви так добре поінформовані?

Гретхен посміхнулася:

— Ми не єдині, хто впроваджує до них своїх людей; ми навіть жартуємо, що насправді немає ніяких «Друзів життя», а є всього лише купка подвійних агентів. Думаю, вони є й у поліцейського управління Деррі, і в поліції штату. Саме про них відомо нашому… Нашій людині. Чорт, швидше за все, до них впровадився й агент ФБР. Проникнути до «Друзів» було потрібно тому, що вони переконані, начебто в глибині душі всі на їхньому боці. Але ми вважаємо, що наша людина — єдина, кому вдалося проникнути майже у самий центр, і вона стверджує, що Далтон усього лише «хвостик» Еда Діпно.