Стівен Кінг - Безсоння

— Ральфе? — Це був голос людини, яка щойно отямилася після дуже глибокого сну. — Ральфе Робертсе? А що ти тут робиш?

— О, я був поблизу й подумав, що можу забігти в гості, — відповів Ральф. — Зробити візит, так би мовити. — Сказавши це, Ральф вирвав дроти, що відходили від коробки.

— Ні! — крикнув Ед. — О, ні! Ти ж усе зіпсуєш!

«Аякже», — подумав Ральф і потягнувся до штурвала. Тепер Громадський центр був усього за триста п’ятдесят метрів від них, можливо, навіть ближче. Ральф досі не знав, що в коробці, пристебнутій на сидінні другого пілота, — швидше за все, пластикова вибухівка, яку використовують терористи у фільмах за участю Чака Норріса й Стівена Сіґала. Вважалося, що вона абсолютно стабільна — на відміну від нітрогліцерину в «Платі за страх» Клузо, [60] Анрі-Жорж Клузо — французький сценарист і кинорежисер. що спеціалізувався на постановці трилерів («Убивця живе в будинку № 21», «Ворон» та ін.). У фільмі «Плата за страх» головну роль виконував Ів Монтан. — але навряд чи зараз підходящий час для віри в казки світу кіно. Навіть тверда вибухівка могла вибухнути без детонатора, якщо її скинути з висоти трьох кілометрів.

Ральф до упору повернув штурвал ліворуч. Громадський центр під ними почав розвертатися, немов опинившись зверху величезного колеса.

— Ні, ні, виродку! — заволав Ед, і щось, що нагадувало маленький молоток, врізалося Ральфові в бік, паралізуючи його болем і позбавляючи можливості дихати. Після другого удару рука Ральфа зісковзнула зі штурвала. Ед схопив за штурвал і люто крутнув назад. Громадський центр, що змістився до краю лобового скла, знову почав повертатися до мертвої точки.

Ральф учепився в штурвал. Ед ребром долоні відіпхнув голову Ральфа назад.

— Ну навіщо ти втрутився? — загарчав він. — Чому ти поліз, куди не просили? — Обличчя Еда спотворилося у звіриному оскалі. Поява Ральфа в кабіні пілота мусила б бути для Еда шоком і обеззброїти його, однак цього не сталося.

«Звичайно, ні, адже він божевільний», — подумав Ральф і раптом подумки закричав:

(— Клото! Лахесісе! Допоможіть мені! Заради Бога, допоможіть мені!)

Нічого. Навряд чи його крик вирвався хоч кудись. Він же опустився на рівень шот-таймерів, а це означало, що він залишився сам.

Тепер від Громадського центру їх відділяли всього двісті п’ятдесят-двісті сімдесят метрів. Ральф бачив кожну цеглину, кожне вікно, кожну людину зовні, — він навіть міг розрізнити, хто з них тримає плакати. Люди дивилися вгору, ніби намагаючись зрозуміти, що задумав цей божевільний літак. Ральф поки що не завважував страху на їхніх обличчях, але за три-чотири секунди…

Він знову кинувся до Еда, не звертаючи уваги на ниючий біль у боку. Викинув уперед праву руку, стиснуту в кулак, і великим пальцем просунув гострий штир сережки-пуссету якнайдалі.

Із Кривавим Царем старий трюк спрацював, але тоді Ральф був на вищому рівні, до того ж скористався ефектом несподіванки. На цей раз він теж потягнувся до ока, але в останній момент Едові вдалося ухилитись. Штир сережки устромився в щоку Еда, але той, не випускаючи штурвала, просто відмахнувся, немов від докучливого москіта.

Ральф знову вхопився за штурвал. Ед відіпхнув його, заїхавши кулаком у щелепу. У вухах задзвеніло голосним, чистим, сріблистим звуком. Світ перетворився на сіру, зернисту газетну фотографію.

(— РАЛЬФЕ! ПОКВАПСЯ!)

Кричала Луїза, і тепер вона була нажахана. Ральф знав чому: час минув. У нього залишилося секунд десять, у найкращому разі — двадцять. Він знову подався вперед, але цього разу не до Еда, а до фотографії Елен і Наталі Діпно, що прикривала альтиметр. Ральф схопив її, підняв… А потім зім’яв. Він не знав, на яку саме реакцію сподівається, але те, що сталося далі, перевищило всі його сподівання.

— ВІДДАЙ ЇХ! — заволав Ед. Забувши про штурвал, він кинувся за фотографією. І тут Ральф знову побачив людину, образ якої залишився в його пам’яті з того дня, коли Ед побив Елен, — людину, мабуть, нещасну й залякану силами, які опанували нею. Сльози текли по щоках Еда. Ральф зніяковіло подумав: «Невже він плакав весь цей час?»

— ПОВЕРНИ ЇХ МЕНІ! — заволав Ед, але Ральф більше не був упевнений, що крик звернений саме до нього. Ральфу здалося, що його колишній сусід волає до істоти, що ввійшла в його життя, упевнилася, що їй таке підходить, а потім просто забрала це життя. Луїзина сережка поблискувала в щоці Еда, нагадуючи прикрасу на кшталт тих, які використовували варвари під час похоронних ритуалів.