Стівен Кінг: Кладовище домашніх тварин

Луїс пригадав не одразу. Еллі звертала увагу на силу-силенну різних речей, перш ніж нарешті провалитися в сон. Та потім він згадав. Це та широка стежка, яка звивалася лісом і поза пагорбом.

— Так, пам’ятаю. Ви обіцяли щось розповісти про неї.

— Як обіцяв, то розказую, — відповів Крендал. — Та стежина тягнеться лісом десь на півтори милі. Місцеві діти, що мекають навколо траси № 15 та Мідл Драйв, доглядають за нею, бо часто там бувають. Вони приходять і йдуть… Тепер тут бувають значно частіше, ніж коли я сам був малим. Ти виростаєш, обираєш собі місце і прикипаєш до нього. Та здається, що вони розповідають про все одне одному, і щовесни нова зграйка дітлахів суне сюди. Вони ж і підтримують стежку в порядку ціле літо. Думаю, не всі дорослі знають про неї (тобто деякі, звісно, пам’ятають, але далеко не всі), проте діти знають точно. Закладаюся на четвертак.

— А що ж там?

— Кладовище домашніх тварин.

— Кладовище домашніх тварин, — приголомшено повторив Луїс.

— Це не так чудно, як, мо’, звучить, — мовив Крендал, смокчучи цигарку і погойдуючись. — Тутечки ж дорога. Багато тварин врізають дуба саме на ній. Здебільшого коти і собаки, та не тіко вони. Одна з тих великих вантажівок «Орінко» навіть була переїхала домашнього єнота. Його тримали діти Райдерів у — дай Боже пам’ять — сімдесят третьому, а мо’, й раніше. У будь-якому разі до того, як єнотів і тих смердючих скунсів заборонили тримати вдома.

— Чому заборонили?

— Сказ, — відповів Крендал. — Він зараз дуже поширений у Мені. Кілька років тому на півдні штату один величезний сенбернар сказився і вбив чотирьох людей [13] Алюзія на роман Стівена Кінга «Куджо» (1981). . Це було ще те пекло. А все тому, що псу не робили щеплення проти сказу. Якби ті козли таки вакцинували його, то нічого б не трапилося. А єнота чи скунса хоч двічі на рік голками шпигай — не поможе. Та єнот Райдерів був, як колись казали, справжня «лабонька». Він підповзав прямо до тебе — Боже мій, яким він був тлустим! — і лизав тобі обличчя, наче цуцик. Батько навіть заплатив ветеринару, щоб єнота кастрували, а це ж коштувало шалених грошей!

Райдер працював у Бенгорі на «Ай-Бі-Ем» [14] Американська електронна корпорація, найбільший світовий виробник усіх видів комп’ютерів і програмного забезпечення, один з найбільших провайдерів глобальних інформаційних мереж. . Кумедно, ті двоє хлопів, мо’, вже доросли до водійських прав. Але вони переїхали в Колорадо років п’ять, а мо’, й шість тому. Чи то смерть єнота на них вплинула? Метті Райдер так довго плакав, що його мама злякалася і хотіла повести хлопа до лікаря. Гадаю, їм вдалося пережити травму, однак вони ніколи цього не забудуть. Коли тварину збиває машина, дитина цього не забуває.

Луїс повернувся думками до сплячої Еллі та згадав про Черча, який глухо муркотів біля ніг своєї хазяйки.

— У моєї дочки є кіт, — сказав він. — Вінстон Черчилль. Черч, як ми його називаємо.

— А коли він ходить, у нього йончики теліпають?

— Вибачте, що? — Луїс гадки не мав, про що йдеться.

— Він досі має яйця чи його вихолостили?

— Ні, його не вихолостили.

Насправді з цим були певні проблеми ще в Чикаго. Рейчел хотіла, щоб Черча кастрували, навіть записала його до ветеринара. Та Луїс усе скасував. Він досі не міг пояснити точно, чому це зробив. Звісно, нема нічого тупішого, ніж переносити почуття власної чоловічої гідності на кота своєї дочки. Та й несерйозно якось було обурюватися, що кастрація Черча потрібна лише товстій сусідці, якій, бачте, не треба буде більше щільно прикривати сміттєві бачки кришкою. Так, усе це мало сенс, але основна причина полягала в тому, що Луїс боявся зруйнувати в самому Черчі щось таке, що той цінував, і побачити повний ненависті погляд у зелених котячих очах. Врешті-решт він пояснив Рейчел, що переїзд за місто знімає проблему. А тут він зустрічає Джада Крендала, який розповідає про трасу № 15 і запитує, чи кота кастровано. Так, трохи іронії, докторе Крід, корисно для здоров’я.

— Я б вихолостив його. — Крендал загасив недопалок великим і вказівним пальцями. — Кастрований кіт і швендяє менше. Бо коли тварина шляється туди-сюди, її може спіткати лихо. І закінчить ваш кіт, як єнот дітей Райдерів, кокер-спанієль Тіммі Деслера чи папужка місіс Бредлі. Машина-то його, звісно, не збила, але він усе одно здох лапками догори.

— Візьму до уваги, — зауважив Луїс.

— Тре’ так зробити, — мовив Крендал і підвівся. — Ну, як вам пиво? Думаю, час сходити по шматочок старого-доброго «пана щура».