Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

— Краще утримаюся, — посміхнувся Харду. — Я не християнин.

— Ну тоді давайте хором заспіваємо «Миттєву Карму» [64] «Instant Carma» — пісня Джона Леннона, випущена 6 лютого 1970 року. Одна з трьох пісень Леннона (решта дві — «Imagine» та «Give Peace a Chance»), які потрапили в залу слави рок-н-ролу. Найпопулярніший роман Стівена Кінга «Сяйво» було написано під враженням від одного з рядків пісні: «…Weall shine on». Іронічне прощання Сурренди є перифразом цього рядка. чи щось таке.

— Сяйте собі на здоров’я, — Харду всміхнувся і зник за дверима.

Луїс і Стів Мастертон провели його поглядами. На мить запанувала тиша, а потім вони розреготалися. Луїс ніколи ще не почувався так добре… так природно.

— Ну от, ми щойно завершили зі «спецгрупою», — мовив Стів. — А сьогодні до нас табунами пертимуть драгдилери.

Луїс кивнув. Дистриб’ютори ліків мали приїхати о десятій. Як любив наголошувати Стів, може, середа й для «Принца Спагеті» [65] Алюзія на рекламний слоган спагеті: «Середа — для „Принца Спагеті“». Реклама, поширена у Новій Англії. , зате у вівторок в Університеті Мену точно настає «День Д» [66] Загальноприйнятий термін, яким позначається день початку військової операції. Найчастіше мається на увазі операція Оверлорд — 6 червня 1941 року, висадка повітряного і морського десантів союзників на узбережжі Нормандії. . «Д» означає «Дарвон» [67] Сильний транквілізатор. .

— Великий Босе, моя вам порада, — сказав Стів. — Не знаю, що за жевжики були у вас там у Чикаго, але ці пройди готові на все, аби впарити вам свій товар: від кухля пива в місцевій броварні до абонементу на боулінг у Бенгорі. Один хлопець намагався навіть втелющити мені надувну Джуді. І це мені! А я ж лише помічник адміністратора. Якщо вони не зможуть привезти зілля вам, вони привезуть вас до нього.

— Треба було погоджуватися на надувну Джуді!

— Нє-є-є. Вона була рудою. Не мій тип.

— Що ж, я згоден з Суррендрою, — сказав Луїс. — День сьогоднішній вже точно не такий, як вчорашній.

Коли працівник фармацевтичної компанії «Апджон» так і не приїхав до десятої, Луїс махнув рукою і вирішив зателефонувати в реєстраційне бюро. Слухавку підняла місіс Степлтон, яка пообіцяла негайно надіслати копію всіх даних про Віктора Паскоу. Коли Луїс завершив розмову, працівник «Апджон» уже прибув. Він не запропонував жодних ліків, лише запитав, чи не хоче Луїс придбати зі знижкою сезонний квиток на ігри «Новоанглійських патріотів» [68] Професійна команда з американського футболу. Штаб-квартира розташована в місті Фоксборо в штаті Массачусетс. .

— Нє, — відповів Луїс.

— Та я й не сподівався, що ви погодитеся, — похмуро мовив продавець і пішов геть.

В обід Луїс пішов перекусити в кафе «Беарз Ден». Замовив сандвіч з тунцем і кока-колу. Взяв обід з собою і з’їв його, переглядаючи дані про Паскоу. Він намагався знайти хоч якийсь зв’язок між загиблим хлопцем і собою або Північним Ладлоу, де розташовувалося «Кладвишче домажніх тварин»… Туманна надія, що має бути хоч якесь раціональне пояснення навіть такій дивовижі, як ця. Може, юнак виріс у Ладлоу або ж навіть поховав на «Кладвишчі» кота чи собаку.

Однак жодного зв’язку знайти не вдалося. Паскоу походив з Бергенфілда, штат Нью-Джерсі. В Університет Мену приїхав вивчати електронну інженерію. На тих кількох друкованих сторінках Луїс не знайшов нічого, що могло б видати хоч найменший зв’язок між ним і хлопчиною, який пішов з життя у кімнаті очікування, — якщо, звісно, не брати до уваги те, що Паскоу помер у нього на руках.

Крід вицідив залишки кока-коли під шкрябання соломинки по дну банки, а потім викинув усе сміття в кошик. Обід був легким, та він з’їв його з апетитом. Насправді нічого страшного не було. Не зараз. Луїс більше не тремтів, і ранковий жах щодалі скидався на безглузду прикрість, марення наяву, без жодних наслідків.

Він постукав пальцями по журналу, знизав плечима і знову зняв слухавку. Цього разу він зателефонував у медичний центр і попросив з’єднати з моргом. Коли працівник моргу відповів, Луїс представився і сказав:

— У вас лежить один із наших студентів, Віктор Паскоу…

— Уже ні, — відповіли на тому кінці дроту. — Більше не лежить.

Луїсові враз забракло повітря.

— Що? — тільки і спромігся видушити він.

— Минулої ночі тіло відправили батькам. Його забрав представник похоронного бюро «Брукінгз-Сміт». Потерпілого відправили на «Дельті»… — шурхотіння папірців, — на «Дельті 109». Ну а куди ж він мав подітися? Пішов на гульки, чи як?