— Ми не разом більше! — не дав договорити Шабанов. — Не разом, давно. Через нього… Через те, що з нею було… Що робили… Я не зміг…
Ось тепер усі троє знову розгубилися. І на цей раз — ґрунтовно: сам вигляд Родіона Шабанова виявився красномовнішим за будь-які докази: цей парубок навряд чи має причетність до того, що сталося з Русланом Гараніним у Жашкові. Родіон Шабанов винуватив у всьому саму Оксану.
Але ж Родіон… Родіон… Родіон…
— Спокійно, — промовив Антон Сахновський радше сам до себе, ніж до Шабанова. — Давно ви розійшлися з Оксаною?
— Відразу потому, як… Зрозумійте мене правильно. Батьки її все зрозуміли: я б не зміг із цим жити. З нею… з цим усім… після того… Коротше, після того, що вона дозволяла з собою там чинити. Якщо правда навіть одна чутка з десятьох…
— Ти її зрадив, — сказав Антон.
— Нехай так, — легко погодився Родіон, у голосі чувся виклик. — Нехай! Я до того був із нею, вважайте, три роки. Батьки її молилися на мене, без перебільшення. Мама — так особливо. Оксанка така була: легко могла десь із дому зірватися, загуляти чи там що… Казала — всім нам, правильним, на зло. Ну, це довга історія, не цікава вам… Я її всюди знаходив, часом таку… Ну, розумієте… Доставляв додому, вона на довший час заспокоювалася, все знову ставало нормально. Думав одружуватися. Любив… Тільки словами це якось не той… Вона не хотіла. Каже — свобода дорожча. Ось і знайшла свободу. Словом, я втомився від неї. Тоді навіть не шукав. Мене всі зрозуміли…
— Всі — це хто? — уточнив Кравцов.
— Батьки наші. Друзі. Тим більше, вона дзвонила. Потім відомо стало: в них там телефон був… Той козел дбав, аби всі, в кого рідні є, за своїх не переживали. Типу все в нас добре. Вони ж не ховалися, не ховалися — ось у чому фокус! На видноті! Тільки в нас таке можливе!
— Ось ця тема справді глобальна, — погодився Сахновський. — Значить, потому як Оксана втекла, її знайшли і все це почалося, ти її більше не бачив?
— І не кортіло.
— Тоді де вона тепер? — швидко запитала Юлія.
— А я знаю? — вкотре щиро здивувався Родіон. — Як почали діставати всі, кому не ліньки, Олег кудись завіз.
«Нова особа, — машинально відзначив Антон. — У цій історії що не день, то новий персонаж».
— Хто такий? Знайомий твій?
— Радше її. Давно за нею бігав… Потім, після всього, пожалів. Я знаю його трошки… Але з Великодня ні про нього, ні про Оксану нічого не чув.
— Як прізвище? Де знайти?
— Слухайте, я так і не втямив — для чого вам усе це?
— Якщо ти з Оксаною розійшовся — тобі й тямити не треба, — мовив Кравцов.
— Не розійшовся! Гада вже з мене тут робите! Всі з мене гада роблять, а хай самі помучаться!
— Ясно все, ясно, — терпець у Сахновського міг ось-ось урватися. — То як прізвище Олега і де його знайти?
— Де знайти — не знаю. А прізвище — Родіонов.
Частина шоста
Номер шістнадцять
1.
Пояснити своїх відчуттів Юлія Гараніна поки що толком не могла.
Тому, залишивши чоловіків на своїй кухні допивати коньяк і заводити палку дискусію на тему людських патологій у глухий кут, куди заводяться всі без винятку кухонні дискусії на будь-яку тему, вона піднялася в спальню, вляглася на ліжко просто в одязі — перевдягатися не було ані сил, ані бажання — і спробувала привести до ладу всі висновки, зроблені до цього вечора на основі вже почутого.
Спочатку — про неприємне: коли вони ще були в Умані, їй подзвонив розлючений начальник жашківської міліції. Потрібен терміновий письмовий дозвіл родичів, тобто — її, на ексгумацію тіла Руслана Гараніна. Уманські колеги хочуть чимшвидше закрити справу Вчителя Свободи, яку вони не могли навіть зрушити з місця ось уже скоро рік через зникнення основного фігуранта, чийого прізвища не знав ніхто. І відповідно, оголосити в розшук не було кого: розшукувати по всій країні людину, котра нарекла себе Вчителем Свободи, щонайменше дурниця. Заодно всі двадцять сім потерпілих повинні впізнати Жанну Чорну, яку знали просто як Чорну, а отже — міліція гадки не мала, прізвище це чи прізвисько.
Зробили, звичайно, запит і на те, і на те. Система іржава, працює через раз, але худо-бідно рецидивістка Жанна Чорна все ж таки спливла з міліцейської бази даних на поверхню. Проте на фотографіях вона мала цілком інакший вигляд. Частина потерпілих впевнено впізнавала коханку Вчителя Свободи, інша частина плуталася в свідченнях, і навіть той факт, що Жанна Чорна — глухоніма, не вирішив проблеми. Між Учителем і Чорною, згідно з заявами кількох «молодших братів» і «сестер», цілком могла відбуватися така собі гра, аби збити оточення з пантелику.
Читать дальше