Андрій Кокотюха - Чужі скелети

Коли її, п’ятирічну, віддали нарешті в спецінтернат для дітей з вадами слуху, дівчинка дуже скоро стала грозою інших вихованців, головним болем для персоналу та… найкращим другом тварин. Глухоніма Жанна Чорна, скривджена людьми й природою вже в день народження, володіла феноменальним талантом, вочевидь, компенсованим природою за всі її вади. Дівчинка, поза сумнівом, мала певний гіпнотичний дар, який могла за бажання застосувати й до людей, та натомість охоче випробовувала його на собаках і котах. Найлютіші пси, особливо бродячі, при зустрічі з нею з незрозумілих причин ставали шовковими, починали лащитися до Жанни, ладні були виконувати всі мовчазні накази повелительки, котра так само, як і чотириногі, не володіла мовою людей. Та варто було комусь сторонньому наблизитися до дівчинки і тварини в цей час, тварина починала виявляти агресію навіть удвічі більшу, ніж зазвичай. Собаки шкірили зуби, коти вигинали спини та шипіли.

Кілька разів феномен Жанни Чорної намагалися дослідити вчені, що приїздили не лише з українських, а й із російських міст. Нею певний час цікавилися журналісти — сенсація все ж таки. Але феноменальна дівчинка ставилася вороже до всіх людей, практично не роблячи винятків. Потім, підрісши, взагалі почала частіше тікати з інтернату, тож поступово інтерес до некерованої глухонімої гіпнотизерки зник. Петриківський не втримався — набрав номер колеги з Фастова, який готував довідку про Жанну, запитав дещо, і відповідь підтвердила його власні висновки: з Чорною неможливо було знайти спільну мову в звичному розумінні цього слова, проте її досить легко можна було приручити. Варто пожаліти, як будь-яку неприкаяну тварину, і все — Жанна могла стати вірною і відданою, навіть перегризти за свого володаря горло.

Таким чином, Жанну Чорну за охоти можна було пожаліти, а потому легко використовувати її руйнівний потенціал у будь-яких інтересах та з будь-якою метою.

Видно, хтось таки зрозумів це і почав користуватися своїми знаннями: вперше неповнолітню Жанну Чорну судили за крадіжку, яку намовив її скоїти один невиправний рецидивіст. Спочатку він зробив дівчину своєю коханкою, а тоді за допомогою примітивної мови жестів та ручки з папірцем (писати й читати дівчину все ж таки навчили, тут вона не надто опиралася, розуміла — лише грамотні виживають!) намовив проникнути в будинок одного куркуля, де в дворі бігав лютий пес без ланцюга. Жанні дали за співучасть три роки. Свого строку не досиділа — потрапила під амністію як інвалід.

З того часу постійного місця проживання не мала, перебивалася час від часу легальними заробітками, торгуючи в різних місцях різним дрібницями, але здебільшого приторговувала наркотою, крала, потім сама підсіла на горілку і наркотики, відтоді почала активніше красти, аби заробити на те, від чого була залежна. Довго на одному місці не сиділа: вкравши вночі, наступного ранку могла рухатися електричками в будь-якому напрямку, вийти на будь-якій платформі, прибитися до гурту таких, як сама, маргіналів, які знаходилися практично всюди, і загалом мандрувати так від Чернігова до Джанкоя і назад.

Не маючи дому, Жанна Чорна не була прив’язана до жодного з міст. Тому появу її саме в Жашкові начальник карного розшуку не пояснював ніяк. Занесло лихим вітром, ось вам причина.

Оперативники вже пішли нишпорити по тутешніх злачних місцях, аби знайти підтвердження того, що глухоніма Жанна крутилася в Жашкові кілька днів. Можливо, на неї навіть вдасться списати кілька крадіжок і позгортати заодно нікому не потрібні справи. Що стосується нічної пригоди в будинку Гараніної, то з цього приводу Петриківський уже навіть доповів начальнику міліції.

Картина — ясніше нема куди. Рецидивістка Жанна Чорна вишукувала чергову жертву. Багатий будинок надибала давно. Склоріз — її злодійський інструмент, вміння знаходити спільну мову з тваринами — теж своєрідна відмичка. Напередодні їй усе ж таки вдалося щось украсти, бо розжилася дозою наркотику.

Перелізла через паркан, приспала собаку, вирізала шматок скла, убила пса без жодного жалю і проникла в дім. Вбивати хазяйку наміру не мала, бо в такому разі прихопила б із собою або садові ножиці, якими перерізала дроти, вимкнувши сигналізацію, або ножика з кухні. Поводилася необережно, власних рухів не чула — глуха. Гараніна прокинулася, і Жанні нічого не лишалося, як кинутися на неї.

З довідки видно: вона агресивна, жорстока, до того ж має певні психічні відхилення. Коли спокійна, ті не проявляються. Та варто відчути викид адреналіну, вавка в голові починає боліти, підсилюючи жорстокість та агресивність.