Андрій Кокотюха - Чужі скелети

Експертиза пізніше підтвердила — невідома померла миттєво.

Собака Гараніної, кавказький вівчар Барон, який кілька разів обгавкував особисто підполковника Костюка, коли виникала потреба відвідати Юлію Василівну вдома, нерухомо лежав у садку під деревом. Поруч у траві валявся акуратно вирізаний звідкись шматок скла з закривавленими краями: чорна жінка, не вагаючись, перерізала собаці горло. Та для цього треба було, аби пес підпустив незнайомку до себе, що було практично неможливо і нереально: крім хазяйки Барон нікого не визнавав, і навіть сама Юля не завжди могла вмовити собаку подружитися з черговим гостем чи хоча б не гавкати на нього. Або напасниця боролася з собакою і поборола її, або якимось чином приручила, що, повторив начальник міліції в розмові з Петриківським, видається зовсім нереальним.

Слова Костюка підтвердила ще одна знахідка — акуратно вирізана дірка у віконному склі. Зловмисниця проникла в будинок, порізавши скло спеціальним склорізом із діамантовим наконечником. Річ досить цінна, нею користуються професійні крадії — склоріз валявся на кухонній підлозі. Вирізавши шматок скла, злочинниця повернулася до собаки, знешкодила чотириногого друга людини цією зброєю, після чого знову повернулася до кухонного вікна, просунула руку в отвір, знайшла ручку, відчинила вікно і залізла в будинок.

Вона не змогла би проробити всіх цих маніпуляцій, аби їй заважав Барон. Пес мусив як мінімум гавкати, розбудивши хазяйку. Цього не сталося — собака з невідомої причини не втручався в дії непроханої гості.

Ба більше — зловмисниці не заважала сигналізація. Вмикалася і вимикалася вона зсередини будинку. Та напасниця зробила оригінальніше — перерізала електричні дроти з вулиці садовими ножицями. Ножиці теж валялися там, де вона їх залишила. Хоча, як цинічно припустив Петриківській, злочинниця могла скористатися ними як знаряддям убивства. А так пішла робити свою чорну справу з голими руками.

Проте факт наочний: ця жінка знала, що будинок під сигналізацією, знала про собаку — і зуміла легко вирішити обидві проблеми. Отже, готувалася, а значить — мала до Юлії Гараніної щось особисте.

Хоча навряд чи вони взагалі були знайомі.

На вигляд напасниці було років сорок, але з висновками Петриківський у таких випадках радив не поспішати. Довге плаття, покроєне і пошите так, аби вільно теліпалося на тілі, під ним — несвіжа білизна. Недоглянута брудна порепана шкіра на руках та обличчі, кілька виразок на тілі, пізніше визначені як лишаї, давно неліковані зуби. Власне, колись їх усе ж таки лікували, експерти знайшли кілька пломб. А ще — дві металеві коронки, на них іще кажуть «фікси». Саме так — фікси. В поєднанні з розмальованою в кількох місцях шкірою битий сищик безпомильно визначив — ця жінка сиділа в тюрмі, як мінімум один раз судима, значить, відбитки пальців досить швидко дадуть результат.

Ліве плече мертвої зловмисниці прикрашала квітка маку — один із символів гріха й пороку. Ще цю символіку використовують опійні наркомани, і згодом розтин підтвердив: покійниця вживала наркотики, довго, системно і, що характерно, останній раз не так уже й давно. Правда, «продукт» досить сумнівної якості — так звана «ширка», ацетилований екстракт макової соломки, причому дуже сильно розбодяжена. Ну, а місце нижче пупка прикрашав метелик із розправленими крилами, один із символів свободи. Чи потягу до неї — такі малюнки наколюють собі здебільшого невиправні зечки. Зуби цілком міг лікувати тюремний стоматолог.

Значить, погодився Петриківський із висновком своїх оперативників, Юлія Гараніна мала нещастя зіткнутися з затятою рецидивісткою, до того ж — наркоманкою, готовою на крайні заходи задля досягнення своєї мети. А мета видавалася цілком зрозумілою: злочинниця пробралася в багатий будинок з метою пограбування, і коли хазяйка прокинулася та побачила її, вирішила не тікати, а битися на смерть. Наркотики притупили відчуття страху.

Коли особу загиблої встановили, що виявилося досить просто і забрало щонайбільше дві години, все для Петриківського з Костюком остаточно стало на свої місця, а загальна картина вималювалася до найменших подробиць.

Звали її Жанна Чорна.

Таким чином, зовнішній вигляд відповідав прізвищу. Біографія при всьому своєму багатстві досить типова і стандартна для людей такого ґатунку. Народилася тридцять два роки тому у Фастові, у родині алкоголіків. Батько, як водиться, залишив родину рано, мама перебивалася то прибиральницею, то різноробочою, донька рано почала красти. Мала Жанна особливу прикмету, котра вирізняла її серед інших злодійок: вона від народження була глухонімою — ще одна причина, чому її цуралися однолітки та недолюблювала рідна мати. Насправді ненька Жанни навряд чи когось по-справжньому любила, і ці якості передалися самій Жанні повною мірою.