Андрій Кокотюха - Чужі скелети

Геть дурні думки!

Юлія вже зібралася рішучим рухом відкинути простирадло.

Саме в цей час напівпрочинені двері спальні розчахнулися ширше, і в темну пройму повільно вповзла чорна примара.

Це сон, вирішила Юля. Треба прокинутися. Це страшний сон, вона перевтомилася. Нервова система за останні дні витримала багато навантажень, ось тепер маєш нічні кошмари. Тільки як би це прокинутися…

Чорний привид тим часом мовчазним фантомом посунувся до середини спальні й завмер. Чи це здалося, чи з темряви, з того місця, де зазвичай у людей голова та обличчя, на Юлію блиснуло двоє хижих очей.

Це не сон!

Юля відчула неприємний запах — так пахне або давно не мите тіло, або — вогкий підвал, або — розрита могила, або — пекло, або — все разом. Сни не пахнуть.

Вони можуть блискати лютими очима, та запахів сни позбавлені. Те, що відбувається зараз, відбувається з нею, в її будинку, в її спальні насправді.

Страшно.

Вітер за вікном шумів гілками садових дерев.

Війнуло свіжістю — і цей вітерець, обдавши примару, тільки загострив неприємні запахи. Юля розтулила рота, але зойк застряг у горлі. Тіло під простирадлом скувало, мов кригою. Зараз холод стисне її серце, і воно зупиниться. Так само, як зупинилося чорне, позбавлене любові до світу серце її молодшого брата Руслана.

Чорний привид посунув до ліжка.

Якась невідома сила штовхнула Юлію вбік, і вона різким рухом скотилася з ліжка на підлогу, зачепивши при цьому і з гуркотом заваливши торшер, та лише на кілька секунд випередивши рух примари — та кинулася на ліжко одним великим котячим стрибком. Юля, заплутавшись у простирадлі, відкотилася до стіни, рвучко підвелася, сіла і знову зустрілася поглядом із двома блискучими очима. Примара стояла на її ліжку рачки.

Примари не стоять рачки.

Значить, це не примара. Не згусток темряви, не фантом, не янгол смерті, посланець брата з того світу.

Це — жива людина, хижак, невідомо як прониклий у будинок. Собака не гакав, не спрацювала сигналізація, її будинок — не її фортеця, він не захистив своєї хазяйки від…

Це жінка!

Очі Юлі за цей час устигли звикнути до темряви, і тепер вона бачила на своєму ліжку не безтілесну примару, а жінку в якомусь темному балахоні, з довгим розпатланим волоссям. Страшна гостя посунулася рачки до краю ліжка, витягнула голову, ніби збиралася щось сказати, та замість слів вихопилося тільки люте гарчання, яке перейшло в якесь дивне мукання.

Не чекаючи, поки Чорна Дама стрибне на неї знову, Юля відкинула простирадло, скочила на ноги і помчала геть, не озираючись. Ззаду загуркотіло — це Чорна Дама рвонула навздогін, та перечепилася об торшер. Реакцією на це стало те ж саме мукання. Чорна Дама або не хотіла, або не могла говорити по-людському.

Вибігаючи зі спальні, Юлія ривком захряснула по собі двері, усвідомлюючи: це не вихід і вона не врятується, навіть на трошки не затримає ворога. Зопалу не подивилася під ноги — підлога раптом зникла, темрява замерехтіла перед очима, а боки почали рахувати кручені сходи, з яких вона, попри прогнози та застереження, ще жодного разу не впала. Треба берегти голову, та де там — в процесі скочування сходами її голова кілька разів сильно стукнулася об тупі краї сходинок, а коли Юлія нарешті розпласталася на підлозі, темрява і далі крутилася, голова бомкала, перед очима стрибали веселкові цятки.

Це не заважало їй побачити, як нагорі виросла темна постать Чорної Дами.

Мабуть, непрохана гостя вже знає про небезпеку, яку несуть у собі ці сходи. Може, вона навіть поводилася необережно та незграбно, буцнулася об них, коли піднімалася нагору, — ось звідки шум, що розбуркав Юлію, і розбуркав дуже вчасно.

Відштовхнувшись босою ногою від нижньої сходинки, Юля задом поповзла по слизькому паркету, а коли спина наразилася на край килима — перекотилася на бік, підхопилася і помчала до виходу. Ззаду вчулися кроки — це Чорна Дама спускалася крученими сходами вниз. Вона не квапилася.

Чому?

Налетівши з усього маху на двері, Юлія ковзнула по них рукою, шукаючи ключ. Він завжди стирчав у замку, вона і цього разу повернула його кілька разів, зачинивши спочатку верхній замок, потім — нижній. Ключі стирчали завжди в нижній шпарині. Тепер там рука зловила порожнечу.

За спиною почувся дивний звук — наче хтось брязкав залізяччям. У відчаї смикнувши наглухо зачинені двері, Юлія повернулася, притиснувшись до них спиною. Чорна Дама вже завершила спуск і рухалася, тримаючи щось перед собою у простягненій руці. Брязкіт повторився, і враз до Юлі дійшло: це брязкають її ключі. Чорна Дама дражниться. Вона, невідомо як, може, навіть крізь стіну, проникла в будинок, витягла в’язку ключів із замкової шпарини, і тепер дає зрозуміти своїй жертві: тікати нема куди, вирок остаточний, оскарженню не підлягає.