Андрій Кокотюха - Чужі скелети

— Дивись мені, — Юля насварилася пальцем на Барона. — Не давай себе обдурити. Жерти, мабуть, хочеш? Пішли, заженемо машину, тоді погодую.

Хмара впевнено наближалася. Та й вітер тим часом трошки змінився, тепер гнав її на Жашків. За півгодини, коли Гараніна вже годувала собаку, десь далеко загуркотіло раз, потім — іще раз, ще, ще. Повіяло такою жаданою прохолодою, і скоро на втомлену спекою землю бризнули перші дощові краплі.

Останній раз грозовий дощ падав у ніч напередодні того, як знайшовся мертвий Руслан, чомусь згадала Юлія.

Випросталася, уважно оглянула подвір’я. Потім, сама не знаючи для чого, обійшла довкола будинку в супроводі вірного Барона. Перевірила сигналізацію — ввімкнена, гроза їй не страшна, безліч разів оглядали.

Про всяк випадок перевіривши телефон і після роздумів зачинивши вікна по всьому першому поверху, Гараніна нарешті відчула себе в безпеці.

Кого боятися — не знала. Проте відчуття безпеки все одно було.

Зачинити двері. Прийняти ванну. Спати — завтра нормальний важкий робочий день.

Заснувши під шум дощу, Юлія прокинулася також від шуму.

Розплющивши очі, виявила — лежить на правому боці, щільно закутавшись у простирадло. Денна спека, яка переходила в нічну задуху, роздягала Юлю перед сном до трусиків. Хоча загалом Гараніна не відчувала себе затишно в самій білизні, вдягаючи на ніч довгу сорочку або — піжаму, до яких призвичаїлася останнім часом.

Подруги, знаючи про її нове вподобання, за кілька останніх років подарували Юлі з півдесятка різних піжам. Такі подарунки приймала на Різдво, день народження, Новий рік, навіть на Великдень. Увесь цей час, поки в її спальні волею випадку спав чужий чоловік, Юля, незважаючи на задуху, вдягала піжаму. Не відчувала себе затишно в ночнушці, а тим більше — в самій білизні, коли під одним дахом із нею спав сторонній мужчина. Втома сьогоднішнього дня змусила на трошки забути про комплекси — саме тому Юлія після ванни вляглася спати лише в трусиках та коротенькій легкій маєчці. Зовсім голою вона до ліжка не лягала ніколи, і це, до речі, стало не основною, проте досить важливою причиною її розриву з чоловіком: той із часом почав відверто знущатися з її «бабських» ночнушок.

А ще вона не дозволяла чоловікові вмикати світло, коли…

Стоп!

Про що це раптом згадалося, і головне — чому? Чому в голові рояться такі думки, і чому, власне, вона прокинулася? Юля нашорошила вуха, дослухалася. Нічого. Довкола тихо і темно. Але щось же її розбуркало. Шум, природу якого Юлія зараз, вирвавшись із полону сну, не могла толком пояснити.

Шумів вітер за прочиненим вікном.

Тягнуло свіжістю та вологою — дощ, мабуть, не так давно заспокоївся. Може, ось вона, причина… З вікна тягне, а вона практично гола, тільки під легким простирадлом. Взяти теплішу ковдру, накритися, заплющити очі…

Але ж шум був!

І шуміло не за вікном — гроза вщухла, коли Юлія збиралася митися. Машини тут не їздять, її будинок стоїть не просто на околиці Жашкова — він тут останній в ряду таких, як сам, та ще й збудований оддалік основної дороги. Де купила людина ділянку подешевше, там і збудувалася, а Гараніна шукала саме такий будинок, подалі від життя, тут спокою більше, тут не чиєсь життя, до якого треба звикати та з яким треба рахуватися, тут — її особисте…

Щось рипнуло за дверима спальні.

Ще більше зіщулившись під простирадлом, Юля затамувала подих, а потім обережно, міліметр по міліметру, посунулася до краю ліжка, ближче до торшера, до вимикача, до світла. Подолати кілька сантиметрів забрало, здається, вічність. Нарешті жінка витягнула руку з-під простирадла, намацала вимикач, потягнула.

Світла не було.

Переляк накрив Юлію новою хвилею: з минулого разу, коли не вдалося ввімкнути світло в спальні через висмикнутий штепсель, вона педантично перевіряла, чи стирчить він у розетці. Ба більше: лягаючи тепер спати, вона вимкнула велике світло, обмежилася торшером. І, вмостившись під простирадлом, смикнула за шворку, вимикаючи його.

Штепсель у розетці. Світла немає.

Пробки, майнуло в голові. Вночі, коли вона спала, гроза повернулася. Вдарила блискавка, гримнуло — ось звідки шум. І — всяке буває — стихія вибила електричні пробки. Треба спокійно встати, спуститися на перший поверх, до передпокою, засвітити свічку — канделябри лишилися на столі в залі після вчорашньої вечері, вона так і не спромоглася їх забрати — і перевірити пробки. Якщо вибило — ввімкнути легким порухом руки, в неї стоять сучасні «автомати».