ЗРАДЖЕНИЙ (Книга №3)
ПРИЗНАЧЕНИЙ (Книга №4)
БАЖАНИЙ (Книга №5)
ЗАРУЧЕНИЙ (Книга №6)
ОБІЦЯНИЙ (Книга №7)
ЗНАЙДЕНИЙ (Книга №8)
ВОСКРЕСЛИЙ (Книга №9)
ЖАДАНИЙ (Книга №10)
ПРИРЕЧЕНИЙ (Книга №11)
Copyright © 2012 by Morgan Rice
Усі права захищено. Крім випадків, дозволених Законом про авторське право 1976 року (Copyright Act of 1976), жодна частина цієї публікації не може бути відтворена, поширена або передана жодним чином та жодним способом, а також не може зберігатися у базі даних чи системі пошуку інформації без попереднього дозволу автора.
Ця електронна книга ліцензована лише для вашого особистого задоволення. Ця е-книга не може бути продана чи передана іншим людям. Якщо ви бажаєте поділитися цією книгою з іншою особою, будь ласка, купіть додатковий примірник для кожного отримувача. Якщо ви читаєте цю книгу та не купували її або її не було куплено виключно для вашого користування, будь ласка, поверніть її та купіть ваш власний примірник. Дякуємо за повагу до важкої праці цього автора.
Це художній твір. Імена, персонажі, підприємства, організації, місця, події та пригоди є продуктом уяви автора або використовуються вигадано. Будь-яка схожість з реальними людьми, живими чи мертвими, є абсолютно випадковою.
Jacket image Copyright RazoomGame, використовується по ліцензії Shutterstock.com.
“Непросто жити голові, яка носить корону”.
– Вільям Шекспір “Генрі IV”, частина II
Хлопець стояв на найвищому пагорбі нижньої країни у Західному Королівстві Кільця, дивлячись на північ, споглядаючи схід сонця. Перед ним чередою долин та вершин розкинулися розлогі зелені пагорби, подібні до верблюжих горбів. Яскраві помаранчеві промені першого сонця затримувалися та виблискували у ранковому тумані, надаючи світлу магії, яка відповідала настрою хлопця. Він рідко вставав так рано або заходив так далеко від дому та ніколи не піднімався так високо, знаючи, що це викличе гнів його батька. Але цього дня він не думав про це. Цього дня він знехтував мільйонами правил та обов’язків, які гнітили його усі чотирнадцять років життя. Цей день був іншим. У цей день до нього прийшла доля.
Хлопець, який був Торгріном Західного Королівства Південної провінції клану МакЛеод, відомий серед своїх друзів просто як Тор, був найменшим та найменш улюбленим серед чотирьох братів. Тор не спав усю ніч у передчутті цього дня. Він крутився туди і сюди, очікуючи коли зійде сонце. Такий день трапляється раз на декілька років, і якби він змарнував його, він би застряг у цьому селі, приречений пасти батькову отару до кінця своїх днів. Він не міг цього допустити.
День призову. Це був єдиний день, коли Королівська Армія їздила по провінціях та відбирала добровольців для Королівського Легіону. Скільки він себе пам’ятав, Тор завжди мріяв про це. Для нього життя означало одну річ: долучитися до Срібла, елітного Королівського підрозділу лицарів, спорядженого у найкращі обладунки та забезпеченого кращою зброєю. Але для того, щоб зробити це, спочатку потрібно було потрапити до Легіону, який приймав юнаків від чотирнадцяти до дев’ятнадцяти років. І якщо ти не був шляхетного роду або сином видатного воїна, в тебе не було іншого шляху увійти в Легіон.
День Призову був тим єдиним винятком, тією рідкісною подією, що траплялась раз на декілька років, коли люди короля прочісували його землі у пошуках нових рекрутів. Усі знали, що буде обрано мало простолюдинів і ще менше насправді потраплять до Легіону.
Тор пильно вдивлявся у горизонт, намагаючись побачити будь-які ознаки руху. Він знав, що Срібло поїде цією, єдиною дорогою до його села, і він хотів бути першим, хто зустріне їх. Довкола нього юрбилася отара овець, яка дратувала його своїм хоровим меканням. Він був змушений відігнати її нижче по схилу, де пасовище було соковитішим. Тор намагався заглушити звук та запах. Він мав сконцентруватися.
Єдине, що допомагало йому витримати ці роки випасання отари, прислужування батьку та старшим братам, коли про нього турбувалися найменше, а питали найбільше, це була ідея, що одного дня він покине це місце. Одного дня, коли приїде Срібло, він здивує усіх, хто недооцінював його та буде обраний. Одним помахом він зійде на їхню карету та скаже “до побачення” усьому цьому.
Торів батько, звісно, ніколи серйозно не розглядав його як кандидата до Легіону – фактично, він ніколи не розглядав його як кандидата будь-куди. Замість цього він присвятив свою любов та увагу трьом старшим братам Тора. Найстаршому було дев’ятнадцять, а кожен наступний був на рік молодшим попереднього. Таким чином Тор був більш як на три роки молодшим за найменшого з них. Можливо, тому що вони були ближче за віком, а, може, тому що вони були схожі між собою і зовсім не схожі на Тора, але вони міцно трималися один одного, заледве помічаючи існування Тора.
Читать дальше