Анастасія Рогоза - Воно (кінообкладинка)

Щоки в неї тепер розпашілися, натуральний рум’янець палав високо на вилицях. Широко розплющені очі сяяли, ані сліду сну не залишилося в них. Потоком струменіло її волосся. І… ох, гляньте-но на це, друзі та сусіди! Ох, ви лишень тільки погляньте ось на це ! Невже це вона дістає із шафи валізу? Валізу ? Боже правий, а таки так.

«Зарезервуй для мене номер… промов за мене молитву».

Ну що ж, їй не знадобиться жодний номер у жодному готелі – не в осяжному майбутньому, – тому що манюня Беверлі Роган залишиться тут, удома, можете бути певні, і в наступні три-чотири дні прийматиме їжу навстоячки.

А от парочка молитов їй таки знадобиться, поки він з нею не закінчить.

Вона скинула валізу на ліжко і підійшла до свого комода. Витягла верхню шухляду й дістала двоє джинсів і вельветові штани. Вкинула їх до валізи. Знов до комода, сигарета струменить димом через плече. Вхопила светр, пару майок, одну зі старих блузок «Шип’н’Шор» 158 158 «Ship’n’Shore» – заснована у 1920-х рр. сімейна фірма, яка шила якісний жіночий і дитячий одяг, першою застосувавши композитні тканини з бавовни й поліестеру, які не потребували прасування; бренд був особливо популярним у 1950—1960-х. , в яких вона мала такий ідіотський вигляд, але не бажала від них відмовитись. Той, хто телефонував їй, вочевидь, не був якимсь шикарним вояжером. Усі ці речі були нудними, речі суто у стилі Джекі Кеннеді для вікенду в Хаяніс Порті 159 159 Hyannis Port – курортне селище на мисі Код, в Массачусетсі, де з 1926 року розташовувалися заміські садиби членів родини Кеннеді. .

Не те щоб його хвилювало, хто їй дзвонив і куди вона, як їй здається, зібралася їхати, оскільки нікуди вона не поїде. Не ці два питання безустанно дзьобали йому мозок, заморочений і болючий від надлишку пива й нестатку сну.

А оця її сигарета.

Вважалося, що всі сигарети вона викинула. Але вона їх від нього затаїла – доказ ось він, стирчав зараз у неї в зубах. А оскільки вона все ще не помічала, що він стоїть у дверях, Том дозволив собі задоволення згадати ті два вечори, що подарували йому впевненість у власному цілковитому над нею контролі.

«Я не бажаю, щоб коли-небудь ти курила поряд зі мною , – сказав він їй, коли вони поверталися з одної вечірки у Лейк Форесті 160 160 Lake Forest – засноване 1861 р. місто (впливовий культурно-бізнесовий центр) на березі озера Мічиган за 30 миль від Чикаго. . У жовтні то було. – Я змушений давитися цим лайном на вечірках і в офісі, але я не мушу ним давитися поряд із тобою. Ти знаєш, на що це схоже? Я скажу тобі правду – вона неприємна, але це правда. Це наче їсти чиїсь шмарклі» .

Він гадав, що це викличе хоч слабеньку іскру протесту, але вона тільки блимнула на нього отим своїм несміливим, бажаючим догодити поглядом. І голос у неї був тихим, лагідним, слухняним: «Гаразд, Томе» .

«Викинь її тоді геть» .

Вона викинула. Усю решту того вечора Том перебував у доброму гуморі.

За кілька тижнів, виходячи з кінотеатру, вона підкурила сигарету у фойє і пихкала нею, поки вони йшли через парковку до машини. То було кусючим листопадовим вечором, вітер, наче оскаженілий кіт, вгризався у кожний, який лишень тільки міг знайти, квадратний дюйм відкритої плоті. Том пам’ятав, що ясно чув тоді запах озера, як то буває прохолодними ночами – такий добре впізнаваний запах, що був одночасно рибним і якимсь порожнім. Він не заважав їй курити ту сигарету. Він відчинив для неї дверцята, коли вони дісталися машини. Він сів за кермо, закрив власні дверцята, а вже тоді промовив: «Бев?»

Вона прибрала сигарету з губ і обернулась до нього запитально, й от тоді він розрядився на неї доволі добряче, твердою відкритою долонею ляснувши по щоці достатньо сильно, щоб у нього самого засвербіла долоня, достатньо сильно, щоб її голова гойднулася назад, вдарившись об підголівник. Її очі розчахнулися зі здивування і болю… й чогось іще також. Власна рука Беверлі злетіла до щоки, щоб торкнутись її гарячості й сверблячого оніміння. Вона скрикнула: «Оууу! Томе!»

Він дивився на неї – очі примружені, губи в недбалій усмішці – цілком жвавий, готовий побачити, що буде далі, як вона реагуватиме. У штанах у нього напружився член, але він це ледь зауважив. Це на потім. Зараз у школі триває урок. Він прокрутив у голові те, що щойно трапилося. Її обличчя. Що то за той, третій, вираз на ньому був майнув мигцем й відразу ж пропав? Спершу здивування. Потім біль. А тоді…

( «ностальгія» )