Анастасія Рогоза - Воно (кінообкладинка)

У Деррі він приїхав, щоб написати статтю про Канал – таке редакційне завдання він отримав від «Новоанглійських путівців» , глянсового журналу, що раз на два місяці видавався в Конкорді 38 38 Concord – у Новій Англії є кілька місцин з цією назвою, від крихітного селища в штаті Мейн до столиці штату Нью-Гемпшир. . Ейдріан Меллон прийняв це замовлення тому, що зумів вичавити з «Путівців» видаткових грошей на три тижні, включно з проживанням у гарному номері деррійського готелю «Таун Хаус», а весь потрібний йому для статті матеріал зібрав, либонь, днів за п’ять. Упродовж решти двох тижнів він, можливо, зміг би набрати достатньо матеріалу ще на чотири статті для якихось інших регіональних видань.

Але за ці три тижні він запізнався з Доном Хагарті, і, замість того щоб після закінчення свого дармового тритижневого перебування тут повернутися назад у Портленд, він знайшов собі невеличку квартиру на Кошут-лейн 39 39 Lajos Kossuth (1802—1894) – лідер національно-демократичної революції і президент першої незалежної Угорської республіки (1848—1849); після поразки мадярів у визвольних змаганнях був з шаною прийнятий у США, де його ім’ям названо кілька міст. . Там він прожив лише півтора місяці. Потім він з’їхався з Доном Хагарті.

Те літо, розповідав Хагарті Гарольду Ґарденеру та Джефу Рівзу, було найщасливішим літом у його житті – він мусив би бути обачним, казав він; він мусив би розуміти, що Бог підкладає килимок під таких хлопців, як він, тільки для того, щоб висмикнути його з-під їхніх ніг.

Єдине, що трохи засмучувало, це занадто пристрасне захоплення Ейдріана їхнім містом. Він придбав собі майку з написом: «У МЕЙНІ НЕПОГАНО, А В ДЕРРІ ЧУДОВО!» Він мав куртку з символікою шкільної команди «Деррійські тигри». І звичайно ж, той капелюх. Він запевняв, що знайшов нарешті атмосферу енергійну й творчо живильну. Мабуть, у цьому щось було: він уперше ледь не за весь останній рік дістав з валізи свій напівзабутий роман.

– І дійсно почав над ним працювати? – перепитав Ґарденер, насправді тим не переймаючись, лише щоб підбадьорити Хагарті.

– Так, він гнав цілими сторінками. Він казав, що нехай у нього вийде жахливий роман, але він більше не буде жахливим незакінченим романом. Він сподівався дописати його до свого дня народження, у жовтні. Звісно, він не розумів, яким Деррі є насправді. Він гадав, ніби розуміє, але він не прожив тут достатньо довго, щоб відчути душок справжнього Деррі. Я повсякчас йому пояснював, але він не слухав.

– А яким Деррі є насправді, Доне? – запитав Рівз.

– Воно багато в чому схоже на мертву шльондру, з піхви якої зміясто виповзають хробаки, – промовив Дон Хагарті.

Обидва копи вирячилися на нього в німому збентеженні.

– Це погане місце, – сказав Хагарті. – Це помийна яма. Ви хочете сказати, хлопці, ніби самі цього не знаєте ? Обидва ви прожили тут усе життя і ви не знаєте цього?

Жоден з них йому не відповів. Через деякий час Хагарті продовжив.

До того як у його життя увійшов Ейдріан Меллон, Дон не полишав планів покинути Деррі. Він прожив там три роки, бо підписався був на трирічну оренду квартири з найфантастичнішим у світі видом на річку, але тепер оренда вже скоро закінчувалася, і Дон був тому радий. Не буде більше довгих поїздок у Бенгор 40 40 Bangor – третє за величиною (32 тис. мешканців) місто в штаті Мейн, столиця округу Пенобскот. і назад. Не буде більше химерних навіянь – у Деррі, сказав він одного разу Ейдріану, завжди таке відчуття, ніби дзиґар пробиває тринадцятий удар. Ейдріан міг вважати Деррі чудовим містом, але Дона воно лякало. І не тільки через суворо гомофобське ставлення – ставлення, що однозначно виражалося як міськими проповідниками, так і графіті у Бессі-парку, – але то було єдине, на що він міг показати пальцем. Ейдріан сміявся.

– Доне, у кожному місті Америки є контингент, що ненавидить ґейський люд, – сказав він. – Не кажи мені, ніби ти цього не знаєш. Зараз врешті-решт епоха Ронні Дебіла й Філіс Кімнатної Мухи.

– Ходімо, прогуляєшся зі мною по Бессі-парку, – запропонував йому Дон, побачивши, що Ейдріан дійсно щиро вірить у те, що каже (а каже він, що Деррі не гірше за будь-яке інше величеньке провінційне місто). – Я хочу тобі дещо показати, коханий мій.

Вони поїхали в Бессі-парк машиною – це було в середині червня, приблизно за місяць до вбивства Ейдріана, розказував копам Дон. Він повів Ейдріана в темний притінок Мосту Поцілунків, що слабенько тхнув чимсь невизначено-неприємним. Показав там на одне графіті. Ейдріану довелося запалити сірника й тримати його під тим написом, щоб його прочитати.