1 ...5 6 7 9 10 11 ...148 Енні підвелася.
— У мене ноги болять.
— Атож, болять. Я зможу дати вам ліки лише за годину.
— Будь ласка, дайте зараз.
Благати було соромно, але він нічого не міг удіяти. Почався відплив, і потрощені, до болю реальні, оголені палі стирчали з піску, і від цієї правди неможливо було сховатися чи уникнути її.
— За годину, — твердо відповіла Енні та попрямувала до дверей, тримаючи в одній руці ложку й тарілку.
— Заждіть!
Вона озирнулася й окинула його суворим, проте люблячим поглядом. Полу не сподобався цей вираз. Зовсім не сподобався.
— Ви витягли мене два тижні тому?
Вона знову трохи розгубилася, до того ж починала злитися. Згодом він дізнався, що Енні погано орієнтувалася в часі.
— Схоже на те.
- І я був у відключці?
— Майже весь час.
— А як я харчувався?
Вона уважно поглянула на нього та відповіла:
— Парентерально.
— Парентерально? — перепитав він, і вона прийняла його щирий подив за невігластво.
— Через голку. Я годувала вас парентерально, — пояснила вона, — по трубках. У вас на руці лишилися відмітини.
Раптом її очі звузилися і стали підозріло вивчати його.
— Ви завдячуєте мені своїм життям, Поле. Сподіваюся, ви пам’ятатимете про це. Сподіваюся, ви цього не забудете.
І вона пішла.
7
Минула година. Нарешті, якимось чином, ця година минула.
Він лежав у ліжку, стікав потом та заходився дрижаками. Спочатку з іншої кімнати долинали голоси Соколиного Ока та Солоденьких Губ, а потім загомоніли ді-джеї з «Дабл’ю-кей-ар-пі», тієї навіженої радіостанції в Цинциннаті [26] Hawkeye, Hot Lips — герої американського комедійного серіалу «M*A*S*H» («Польовий шпиталь», 1972–1983); «WKRP in Cincinnati» (1978–1982) — американський комедійний серіал про працівників вигаданої радіостанції.
. Їх змінив диктор, який узявся вихваляти ножі «Ґінзу» [27] Ginzu — марка американських ножів, які активно рекламувалися через телемагазини (у результаті було продано близько трьох мільйонів ножів із 1978 до 1984 року).
, назвав цифру «вісімсот» та повідомив слухачів із Колорадо, які наразі заходилися слиною від чудового набору ножів «Ґінзу», що оператори перебувають у режимі очікування.
Пол Шелдон також перебував у режимі очікування.
Енні прийшла одразу, як в іншій кімнаті годинник пробив восьму, — з двома пігулками та склянкою води.
Він радо підвівся на ліктях, намагаючись сісти на ліжку.
— Нарешті, два дні тому, я купила вашу нову книжку, — розповіла вона. У склянці дзенькнув лід, і цей звук мало не звів Пола з розуму. — «Дитина Мізері», вона чудова… як і інші. Навіть краще! Найкраща!
— Дякую, — видавив він і відчув, як на чолі виступив піт. — Прошу вас, мої ноги, так боляче…
Енні замріяно усміхнулася:
— Я знала , що вона одружиться з Єном, і, сподіваюся, Джеффрі та Єн врешті-решт знову стануть друзями. Правда? — спитала вона, але одразу ж додала: — Ні, не кажіть! Я сама про все дізнаюся. Не люблю поспішати. Усе одно наступної книжки ще довго чекати.
У його ногах пульсував біль, утворивши міцний залізний корсет навколо паху. Він уже обмацав себе там, унизу, і вирішив, що тазові кістки вціліли, хоча на дотик були якимись дивними та покрученими. А от нижче колін нічого цілого не залишилося. Він навіть дивитися не хотів. Він бачив два викривлені, безформні силуети, що вимальовувалися під ковдрою, і цього було достатньо.
— Будь ласка, міс Вілкс! Так боляче…
— Зви мене Енні. Так мене кличуть усі друзі.
Вона подала йому склянку. Волога збиралася краплями на холодних стінках. Але пігулки Енні не віддавала. Пігулки, що лежали у її руці, були припливом, а вона сама була місяцем, який приносив приплив, який покривав палі водою. Вона піднесла капсули йому до рота, який він одразу жадібно відкрив… а потім раптом прийняла руку.
— Я взяла на себе сміливість зазирнути в ту сумочку. Ти ж не проти?
— Та ні, звісно, ні. Ліки…
Краплі поту на чолі ставали то холодними, то гарячими. Цікаво, він закричить? Він вирішив, що це дуже ймовірно.
— Там був рукопис.
Вона вимовила цю фразу, тримаючи пігулки в правій руці, а потім повільно нахилила долоню, і ліки перекотилися до лівої. Пол не спускав з пігулок очей. Енні продовжувала:
— Він називається «Швидкі автівки». І про Мізері там, очевидно, не йдеться. — Вона кинула на нього трохи несхвальний погляд, але, як і раніше, в ньому читалася любов. Материнська любов.
У неї вихопився смішок:
— Які ж автівки в дев’ятнадцятому столітті, хоч швидкі, хоч які! Я також дозволила собі його трохи погортати… ти ж не проти?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу