Стівен Кінг - Мізері

Між ними не виникало ніяких проблем після того вибуху гніву через друкарський папір. Вона вчасно приносила ліки, а він їх приймав. Пол замислювався, чи Енні здогадувалася, що він підсів на новріл.

«Ой, та годі тобі, Полі, годі драматизувати, чи як?»

Ні, не годі. Три дні тому, коли настала ніч і Пол був упевнений, що Енні піднялася до себе, він потайки дістав одну упаковку та прочитав етикетку від початку до кінця, хоча йому все стало зрозуміло, щойно він дістався до головного компонента новрілу. Може, «полегшення» й пишеться як «Р-О-Л-Е-Й-Д-З» [77] «Rolaids» — медичний препарат для пригнічення болі в шлунку. , але правильним варіантом правопису «новрілу» був «К-О-Д-Е-Ї-Н».

«Річ у тому, що ти починаєш одужувати, Поле. Нижче колін твої ноги мають такий вигляд, ніби їх намалювала патичком чотирирічна дитина, але ти одужуєш. Ти би міг зараз обходитися аспірином чи емпірином [78] «Empirin» — знеболювальне на основі кодеїну. . Тобі не потрібен новріл, але його жере мавпа [79] Ідеться про англійський вираз, у якому наркотичну залежність (чи будь-які інші залежності та негаразди загалом) порівнюють із мавпою, що ніяк не злізе зі спини своєї жертви. , яку ти вигодовуєш».

Йому треба знижувати дозу, треба починати никати зайві пігулки. Поки Пол не почне цього робити, Енні триматиме його прикутим до інвалідного візка, на припоні — на намисті, сплетеному з капсул новрілу.

«Гаразд. Я буду никати по одній пігулці з тих двох, що вона мені приносить, через раз. Одну кластиму під язика, іншу ковтатиму, а потім засовуватиму першу під матрац до інших пігулок, коли вона виноситиме порожню склянку. Тільки не сьогодні. Я ще не готовий. Завтра почну».

Тепер у його голові зазвучав голос Червоної королеви, яка відчитувала Алісу: «Усі свої справи ми поробили вчора і завтра збираємося займатися справами, але сьогодні ми ніколи не працюємо».

«Ха- ха, Полі, ти просто в ударі», — сказала машинка голосом самовпевненого стрільця, який він сам для неї вигадав.

— Ми, паскудники, ніколи не можемо пожартувати до ладу, проте завжди стараємося, цього в нас не відбереш, — прошепотів Пол.

Раптом він вирішив, експромтом, що почне відкладати пігулки, щойно надрукує перший розділ, який сподобається Енні, - розділ, який Енні назве чесним.

Частина його свідомості, яка з презирством слухала навіть найкращі, найвлучніші зауваження редакторів, заперечила, що жінка душевнохвора, що не існує жодного способу здогадатися, що їй сподобається, а що — ні, що всі його намагання полетять кобилі під хвіст.

Але інша частина, більш поміркована, не погодилася. Справжню ідею він ні з чим не сплутає. У порівнянні з тим лайном, що він дав читати Енні вчора, з тим лайном, яке зайняло в нього три дні та безліч фальстартів, справжня річ здавалася б срібним доларом поруч із собачими калюками. Він не розумів, що все неправильно? Це було так на нього не схоже — муки писання, більш ніж наполовину повний кошик випадкових нотаток або сторінок тексту, віддрукованих до половини, що закінчувалися рядками на кшталт: «Мізері обернулася до нього, її очі горіли, а губи промовляли чарівні слова: “Тупоголовий виродку, ЦЕ ВСЕ НЕ ТЕ!!!”» Він списував усе на біль або на те, що перебуває в ситуації, коли доводиться писати не просто собі на вечерю, а щоби зберегти власне життя. Усі ці думки були звичайнісінькими побрехеньками. Правда полягала в тому, що творчість пішла крахом, бо він нечесно грав і знав про це.

«То що, вона розкусила тебе, лайноголовий? — промовила машинка своїм огидним, образливим тоном. — Чи не так? І що ти тепер збираєшся робити?»

Пол не знав, але гадав, що треба діяти, і чимшвидше. Йому не було діла до того, як Енні поводилася вранці. Він вважав: йому пощастило, що вона не переламала йому ноги бейсбольною битою, або не пофарбувала нігті акумуляторною кислотою, або ще якимось подібним чином не виявила свого незадоволення з приводу того, як він розпочав її книжку. Такі критичні реакції завжди були можливими, зважаючи на унікальне світосприйняття Енні. Якщо він вибереться звідси живий, то напише листа Крістоферу Гейлу. Гейл рецензував книги для «Нью-Йорк Таймс». У листі було б сказано: «Щоразу, коли мене викликав редактор та повідомляв, що ти збираєшся написати рецензію на одну з моїх книжок для щоденного випуску «Таймс», у мене трусилися коліна. Інколи ти писав схвальні відгуки, любий друже Кріс, хоча не раз надавав мені під зад, сам знаєш. Як би там не було, я просто хотів сказати, що пиши собі досхочу, приятелю, бо я дізнався про абсолютно новий критичний прийом. Можемо назвати його «Барбекю по-колорадськи» чи «Школа мильно-водної думки». У порівнянні з цим напрямом твої писульки не страшніші за коло на каруселі в Центральному парку [80] Central park — міський парк площею 315 гектарів у центральній частині Мангеттену. ».