Стівен Кінг - Мізері

— Коха н а моя! — скрик н ув ві н і ки н увся до н еї, як того д н я в Ліверпулі, коли ві н був упев н е н ий, що її викрали пірати, як і заприсягався Божевіль н ий Джек Вікершем.

Місіс Рамадж раптом згадала про якісь н езакі н че н і справи у віталь н і і лишила їх удвох. Проте вийшла во н а з усмішкою н а обличчі. Місіс Рамадж також і н коли мимоволі замислювалася, н а що би перетворилося їх н є життя, якби Джеффрі та лікар запіз н илися хоч н а годи н у тієї тем н ої грозової н очі два місяці тому або якби н е спрацювало експериме н таль н е перелива нн я крові, коли молодий хазяї н так сміливо віддав влас н у живу кров, щоб во н а текла по вис н аже н их суди н ах Мізері.

— Ох, жі н очко, — сказала во н а собі, поспішаючи коридором до віталь н і, - про такі штуки н е тре’ й думать.

Гар н а н аста н ова, таку саму пораду давав собі Є н . Але во н и обоє розуміли, що гар н і поради легше давати, н іж слідувати їм.

Н а кух н і Є н міц н о обій н яв Мізері, і в солодкому ароматі її теплої шкіри його душа помирала та н ароджувалася з н ову й з н ов.

Ві н торк н увся її грудей та відчув силь н е, розміре н е биття серця.

— Якби ти померла, я би помер із тобою, — прошепотів ві н .

Во н а оповила його шию руками, і доло н я Є н а щіль н о притис н улася до її грудей.

— Тихо, любове моя, — прошепотіла у відповідь Мізері, - н е кажи дур н иць. Я тут… я поруч. А тепер поцілуй ме н е! Якщо я помру, то тільки з бажа нн ям бути з тобою.

Ві н уп’явся губами в її губи та запустив руки у її розкіш н е кашта н ове волосся, і н а мить у світі н е залишилось н ікого, окрім н их двох.

Енні поклала три друковані сторінки на нічний столик. Пол чекав, що вона скаже. Йому було цікаво, проте він не сильно переймався — зісковзнути назад у світ Мізері виявилося напрочуд легко. Її світ був банальним і мелодраматичним, але це не змінювало того факту, що повернення й близько не було таким неприємним, як він очікував. По правді, Пол скоріше відчув затишок, ніби вдягнув пару старих домашніх капців. Тому він був так щиро та відверто спантеличений, що аж рота роззявив, коли Енні сказала:

— Це все неправильно.

— Тобі… тобі не сподобалося?

Він ледве міг у це повірити. Як вона могла любити інші романи Мізері, а цей уривок — ні? Він був настільки Мізері вським, що радше скидався на карикатуру: стара добра місіс Рамадж потайки нюхала тютюн у коморі, Єн та Мізері лапали одне одного, наче парочка збуджених підлітків після п’ятничної шкільної вечірки, а…

Тепер Енні здавалася спантеличеною.

— Не сподобалося ? Звісно, сподобалося. Чудово написано. Коли Єн пригорнув до себе Мізері, я заплакала. Не змогла стриматися, — очі в Енні дійсно були трохи почервонілі, - а те, що ти назвав годувальницю малого Томаса на честь мене… це дуже мило.

Він подумав: « А ще й кмітливо — принаймні, я на те сподіваюся. І до речі, голубонько, спочатку я хотів назвати малюка Шоном, проте ім’я довелося змінити, оскільки цих довбаних пропущених «н» і так виявилося забагато».

— Тоді, боюся, я тебе не розумію.

— Ні, не розумієш. Я не сказала, що уривок мені не подобається , я сказала, що він неправильний . Це ошуканство. Доведеться все змінити.

Невже він колись розглядав її як ідеального читача? Ото маєш. «Віддам тобі належне, Поле, коли ти помиляєшся, то на всі сто». Вірний читач щойно перетворився на Безжального редактора.

Навіть не усвідомлюючи своїх дій, Пол зобразив на обличчі щиру зацікавленість, як робив завжди, коли слухав редакторів. Він називав цей вираз «чим я можу вам допомогти, пані?», тому що більшість редакторів скидалися на жінок, які приїздили на станцію техобслуговування та наказували механіку полагодити те, що видає оті дивні стуки під капотом або робить «біп-біп» у панелі приладів, і, будь ласка, зробіть мені це годину тому. Вираз щирої зацікавленості гарно спрацьовував, бо він лестив редакторам, а коли редакторам лестять, вони інколи готові поступитися своїми божевільними забаганками.

— Чому ошуканство?

— Ну, Джеффрі поїхав по лікаря, — відповіла вона. — Тут усе правильно. Це сталося в тридцять восьмій главі «Дитини Мізері». Але, як нам добре відомо, лікар так і не приїхав, оскільки кінь Джеффрі перечепився через загорожу на заставі підлого містера Кранторпа, коли Джеффрі намагався її перестрибнути… сподіваюся, цей паскудник отримає по заслузі в «Поверненні Мізері», Поле, дуже на це сподіваюся. Джеффрі зламав плече та кілька ребер і майже всю ніч пролежав під дощем, поки поруч не проходив підпасок і не знайшов його. Лікар так і не приїхав, розумієш?