Стівен Кінг - Мізері

- Мампф! Марк! Марк! — прохрипіла Енні. Якимось чином їй вдалося зіп’ястись на ноги. Руки так само трималися за шию. Пол відповз, незграбно виставивши ноги вперед та уважно спостерігаючи за нею.

- Аркуу? Дорг! Мампф!

Вона зробила крок до Пола. Потім другий. Потім знову перечепилася через машинку. Падаючи, вона повернула голову під таким кутом, що Пол зміг прочитати в її здивованих очах моторошне запитання: «У чому річ, Поле? Я ж просто хотіла випити з тобою шампанського, чи не так?»

Лівий бік її голови зустрівся з камінною поличкою, і, наче мішок із цеглою, Енні повалилася на підлогу з глухим ударом, від якого затрясся весь будинок.

Енні впала на купу палаючого паперу, і її тіло загасило вогонь. Тепер посередині кімнати лежала тліюча чорна гора. Більшість розкиданих сторінок понамокали в калюжах шампанського. Але дві чи три відлетіли до стіни ліворуч від дверей і досі горіли. Місцями вогонь перекинувся на шпалери… але тліли вони без явного ентузіазму.

Пол підповз на ліктях до свого ліжка й схопив ковдру. Потім він поплазував до стіни, відсуваючи вбік руками бите скло. Він таки потягнув спину та сильно обпалив нещасну праву руку. У нього боліла голова. Його нудило від солодкуватого запаху горілого м’яса. Але він був вільний. Богиня померла, а він звільнився.

Він підібрав під себе праве коліно, незграбно витягнув угору руку з ковдрою (тканина була мокрою від шампанського та почорнілою від попелу) і почав збивати полум’я. Коли він відкинув ковдру на димну груду біля ліжка, посередині стіни залишилася гола пляма від вигорілих шпалер. Але вогонь згас. Нижня сторінка календаря закрутилася, та й по всьому.

Пол поповз назад до свого крісла. Він уже був на півдорозі, коли Енні розплющила очі.

Пол дивився й не вірив своїм очам: Енні повільно підводилася на коліна. Сам Пол пересувався на ліктях, тягнучи за собою ноги. Він скидався на переросле немовля Сві’Пі, небожа морячка Папая з мультфільму.

«Ні… ні, ти мертва».

«Тут ти помиляєшся, Поле. Не можна вбити богиню. Богиня безсмертна. А тепер треба сполоснути».

Вона вирячила на нього свої страшні очі. Величезна рожева рана зяяла поміж її волосся з лівого боку голови. Кров заливала обличчя.

— Птах! — прокричала Енні крізь забитий папером рот. Вона поповзла до нього, звиваючись та витягаючи руки вперед. — Ууу птах!

Пол хутко розвернувся на підлозі та попрямував до дверей. Він знав, що Енні слідує за ним. А потім, увійшовши у зону битого скла, він відчув, як її рука міцно вчепилася в його ліву кісточку та здавила куксу. Пол закричав.

— НЕТІПАХ! — переможно вигукнула Енні.

Він озирнувся через плече. Її обличчя поволі ставало пурпуровим та починало набрякати. Пол зрозумів, що вона дійсно перетворювалася на кам’яного ідола бурка.

Він сіпнувся з усіх сил, і нога без стопи вислизнула з її руки. У пальцях Енні залишився тільки шкіряний чохольчик, що вона його колись надягала на обрубок Пола.

Він повз далі й плакав, піт струменів по його щоках. Він підтягувався на ліктях, наче солдат під масованим кулеметним вогнем. Він почув за собою стук одного коліна, потім іншого, потім звук повторився. Вона ніяк не вгавала. Вона виявилася напрочуд міцною, як він і боявся. Він обсмалив її, зламав їй спину, напхав повну горлянку паперу — і все одно, все одно, все одно вона повзла за ним.

- НЕТІПАХ! — закричала вона. — ПТАХ… НЕТІПАХ!

Лікоть Пола опустився на осколок від пляшки, і уламок проштрикнув шкіру. Але Пол повз далі, зі склом, що стирчало з його руки, наче канцелярська кнопка.

На його лівій литці зімкнулися пальці.

— АВ! ГАВ… УУУВ… АВ!

Він знову озирнувся й побачив, що обличчя Енні геть почорніло, наче гнила слива. Витрішкуваті дикі очі налилися кров’ю. Її пульсуюче горло набрякло, немов рятівне коло, а губи кривилися та корчились. Пол здогадався, що вона намагається усміхнутися.

Двері були вже близько. Він випростався й мертвою хваткою вчепився за одвірок.

— ГАВ… УУУ… УВ!

Права рука Енні вже лежала на його стегні.

Гуп . Одне коліно. Гуп . Друге.

Усе ближче. Її тінь. Тінь накриває його.

— Ні, - заскиглив Пол. Він відчув, як Енні повзе, наближається. Він уперто тримався за одвірок, міцно заплющивши очі.

— ГАВ… УУУ… АВ!

Над ним. Грім. Громова богиня.

Руки Енні промайнули по його спині, наче зграя павуків, та вчепилися в горло.