Стівен Кінг - Мізері

— Невже? І що?

— Ти колись сказала, що зберігаєш усі мої речі.

— Так і є.

— Ну… в моїй валізі лежить пачка сигарет. Мені б хотілося покурити, коли я закінчу.

Посмішка Енні почала згасати.

— Ти знаєш, що це шкідливо, Поле. Куріння спричиняє рак.

— Енні, невже ти дійсно думаєш, що зараз я маю перейматися канцерогенами?

Вона не відповіла.

— Я просто викурю одну сигарету. Я завжди відкидався на спинку крісла та закурював, коли закінчував книжку. Така сигарета смакує найкраще, повір мені, навіть краще, ніж цигарка після ситного обіду. Принаймні, так було раніше. Гадаю, зараз у мене запаморочиться в голові, почнеться нудота, але я все одно дуже хотів би відчути цей зв’язок із минулим. Що скажеш, Енні? Будь ласкава. Адже я був.

— Гаразд… але до того, як ми відкоркуємо шампанське. Я не стану пити шипуче пивко за сімдесят п’ять баксів у тій самій кімнаті, де ти будеш дмухати цією отрутою.

— Домовилися. Якщо ти принесеш сигарету близько полудня, я покладу її на підвіконня і поглядатиму на неї час від часу. Я закінчу писати, повставляю пропущені букви, а потім куритиму до безтями, а коли докурю, то загашу недопалок. Тоді я покличу тебе.

— Добре, — погодилась вона. — Але знай, що мені це не дуже подобається. Навіть якщо ти не захворієш на рак після однієї сигарети, мені все одно це не подобається. І знаєш чому, Поле?

— Ні.

— Бо курити може тільки паскудне золотко, — сказала вона й почала збирати тарілки.

— Маса Є н , во н а…

— Ш-ш-ш, — лю т о засичав Є н , і Г е з е кая за т их. С е рц е Дж е ффрі шал ен о кала т ало, пульс віддавався в горлі. Зов н і раз у раз доли н ав м’який скрип кораб е ль н их с н ас те й, чулися не час т і крики п т ахів і повіль не ляска нн я ві т рил н а морському бризі, який колись п е р е рос те в по т уж н ий ві те р, що буд е г н а т и цілі т оргов е ль н і карава н и. Дж е ффрі чув, що н а кормі зібралися ма т роси і, не попадаючи в н о т и, заволали робочу моряцьку піс н ю. Ал е т у т ус е було т ихо. Т роє чоловіків — двоє білих і оди н чор н ий — ча т ували, чи вижив е Міз е рі, чи…

Є н хрипко зас т ог н ав, і Г е з е кая схопив його за руку. Дж е ффрі зібрав усю волю в кулак, н амагаючись не піддава т ися па н іці. Не вж е Бог н ас т ільки жорс т окий, що дозволи т ь їй пом е р т и після всіх п е р е жи т их не гараздів? Ра н іш е ві н би рішуч е відки н ув подіб н і припущ енн я, н аві т ь посміявся би з цього приводу. Ра н іш е думка про те , що Бог мож е бу т и жорс т оким, здалася б йому абсурд н ою.

Ал е його уявл енн я про Бога т а і н ші р е чі силь н о змі н илося. Во н о змі н илося в Африці. В Африці ві н виявив, що Бог був не оди н . Богів було бага т о, і д е які з н их були не прос т о жорс т окими, а бож е віль н ими. Т ому його свідоміс т ь змі н илася. Зр е ш т ою, жорс т окіс т ь іщ е мож н а було виправда т и. Ал е бож е вілля не підлягало н іякому пояс ненн ю.

Якщо його Міз е рі н асправді пом е рла, як ві н і боявся, т о ві н мав н амір вий т и н а палубу і ки н у т ися зі щогли. Ві н не мав бажа нн я жи т и в од н ому сві т і з бож е віль н ими богами.

Ці не приєм н і роздуми були п е р е рва н і хрипким, благоговій н им ш е по т ом Г е з е каї:

— Міс те р е маса Є н ! Міс те р е маса Дж е ффрі! Диви н а очі! Диви н а очі!

Повіки Міз е рі за т ріпо т іли т а розчах н улися. Во н а гля н ула н а чоловіків своїми очима н іж н ого волошкового кольору — одразу н а Є н а, по т ім н а Дж е ффрі, по т ім з н ову н а Є н а. Споча т ку Дж е ффрі бачив у її погляді лиш е сум’я тт я… а по т ім Міз е рі впіз н ала їх, і щас т я захл е с н уло його душу.