Стівен Кінг - Мізері

А ще він збагнув, що насправді це не має ніякого значення.

Одного разу, незадовго до ампутації пальця (можливо, навіть менш ніж за тиждень), Енні прийшла з двома гігантськими порціями ванільного морозива, банкою шоколадного сиропу «Гершиз», балончиком вершків «Редді-Віп» і баночкою криваво-червоних коктейльних вишень, що плавали в соку, неначе біологічні зразки.

— Я вирішила зробити нам санді [143] Санді — десерт із морозива, збитих вершків, сиропу та фруктів, створений у США ще у ХІХ столітті. , Поле, — сказала Енні. Її тон був оманливо веселим. Полу він не сподобався. Ані її тон, ані зніяковілий погляд її очей. «Я погана дівчинка», — говорив цей погляд. Він викликав у Пола побоювання, примушував нашорошити вуха. Йому було надто легко уявити, що Енні мала такий самий вираз обличчя, коли підкладала купу одягу на сходах в одному випадку і мертвого кота — в іншому.

— Ой, дякую, Енні, - сказав Пол і став спостерігати, як вона наливає сироп і вичавлює з балончика хмаринки збитих вершків. Вона виконувала ці завдання напрацьованою, важкою рукою заслуженого цукроголика.

— Нема за що. Ти на це заслуговуєш. Ти так важко працював.

Вона подала йому санді. Десерт став нудотно солодким уже після третьої ложки, але Пол продовжував їсти. То був свідомий вчинок, бо одним із основних правил виживання тут, на мальовничому Західному схилі, було: « Коли Енні пригощає, краще не відмовлятися». Деякий час вони мовчали, а потім Енні поклала ложку, тильною стороною долоні витерла суміш шоколадного сиропу й підталого морозива з підборіддя й улесливо промовила:

— Розкажи, що буде далі.

Пол поклав свою ложку.

— Перепрошую?

— Розкажи, чим усе закінчиться. Я не можу чекати. Просто не можу.

Неначе він не знав, як воно все обернеться? Знав. Якби Енні принесли всі двадцять бобін плівки з новими епізодами про Рокетмена, чи стала би вона чекати, відкриваючи по одному пакунку раз на тиждень або навіть раз на день?

Він подивився на над’їдену лавину її морозива: одна вишня майже сховалася в збиті вершки, інша плавала в шоколадному сиропі. Він згадав, як бачив вітальню, заставлену тарілками з засохлою цукровою глазур’ю.

Ні. Енні не стала би чекати. Енні передивилася б усі двадцять серій за одну ніч, навіть якби підірвала собі зір та отримала напад головного болю.

Бо Енні полюбляла солоденьке.

— Не можу, — відповів Пол.

Її обличчя відразу потемніло, але на ньому також промайнула тінь полегшення, чи не так?

— Невже? Чому ж ні?

«Тому що на ранок ти втратиш до мене всяку повагу», — подумав він і подавив смішок. Насилу подавив.

— Бо я — кепський оповідач, — натомість відповів він.

Енні проковтнула решту санді п’ятьма величезними ложками, від чого горло Пола похололо, неначе вкрилося памороззю. Тоді вона поставила тарілку і сердито подивилася на нього, ніби він був не великий Пол Шелдон, а якийсь недолуга, який насмілився критикувати великого Пола Шелдона.

— Якщо ти такий кепський оповідач, як же ти пишеш бестселери, а мільйони людей захоплюються твоїми книжками?

— Я й не кажу, що я кепський письменник . Гадаю, з цим я насправді вправляюся досить непогано. Але як оповідач я пасу задніх.

— Ти просто знайшов собі велике кукурікнуте виправдання.

Обличчя Вілкс одразу потемніло. Вона затиснула цупку тканину спідниці в лиснючих кулаках. У кімнату повернувся Ураган Енні. Історія повторювалася. Проте зараз усе було трохи інакше, так? Він і досі боявся Енні, але зараз її влада над ним послабшала. Здавалося, життя Пола втрачало свою цінність , мушу чи не мушу. Він тільки боявся, що Вілкс знову може його скривдити.

— Це не виправдання, — відповів він. — Це дві різні речі, як яблука та апельсини, Енні. Люди, що вміють розповідати, як правило, не можуть писати. Якщо ти дійсно думаєш, що вправні письменники вміють збіса гарно говорити, то ти ніколи не бачила тих бідолашних романістів, які ледве можуть зв’язати два слова на інтерв’ю в «Тудей шоу» [144] «Today» («Today Show») — американське ранкове ток-шоу, яке виходить на каналі «NBC» з 1952 року. .

— А я не хочу чекати, — надулася Енні. — Я зробила тобі гарне санді, і ти хоч трохи мені віддячиш, якщо розповіси бодай дещо. Гадаю, в деталі вдаватися не треба, але… барон убив Калторпа?

Її очі блищали.

— Це єдина річ, яку я дійсно хочу знати. І що він зробив із тілом, якщо убив? Порубав на шматки та сховав у скриню, з якої його дружина не спускає очей? Я так думаю…