Стівен Кінг - Мізері

Я мушу дізнатися, чи вона дізнається, що її краща подруга трахається з її чоловіком.

Мушу. Огидне, наче мінет у дешевому барі, прекрасне, наче ніч із найталановитішою повією у світі. Ой, як добре, ой, як погано, але, зрештою, немає значення, було то грубо чи любо, бо, як співають Джексони, не зупиняйся, поки не отримаєш усе [142] «Don’t Stop ‘Til You Get Enough» — хіт Майкла Джексона, записаний 1979 р., який увійшов до альбому «Off the Wall». .

«Ти був Шехерезадою сам собі».

Тоді він не зміг чітко сформулювати цю думку, не кажучи вже про те, щоб її збагнути; йому надто сильно боліло. Але він знав, знав уже тоді, чи не так?

«Не ти, а хлопці в цехах. Вони знали ».

Так. Це вже більше скидалося на правду.

Ревіння газонокосарки стало гучнішим. На мить у полі зору з’явилася Енні. Вона подивилася на Пола, побачила, що він також дивиться на неї, і підняла руку. Пол підняв свою (ту, на якій зберігся великий палець) у відповідь. Вона знову зникла з очей. І нехай.

Нарешті він зміг її переконати, що повернення до роботи не зашкодить, а допоможе йому одужати… Його переслідували примарні, проте напрочуд детальні образи, які виманили його з хмари, і слово «примарні» було дуже влучним: поки видіння не були записані, вони залишалися тінями, що ширяли без діла.

І хоча Енні не повірила Полу (принаймні, тоді), вона все одно дозволила йому повернутися до роботи. Не тому, що він переконав її, а через власне мушу.

Спочатку робота просувалася болісними, короткими сплесками по п’ятнадцять хвилин, можливо, по півгодини, якщо історія дійсно цього вимагала. Навіть незначні рухи спричиняли агонію. Будь-які зміни положення тіла збуджували в обрубку яскравий, живий біль, наче тліючий прапор охоплювало полум’я, коли віяв вітерець. Боліло люто, поки Пол писав, але це було не найгірше — гірше ставало через годину-дві, коли кукса, що починала загоюватися, відбивала йому розум докучливим свербінням, неначе в нозі роїлися сонні бджоли.

Він мав рацію, а не вона. Повністю він так і не одужав (імовірно, у такій ситуації йому б і не вдалося), але здоров’я покращилося, частково повернулися сили. Пол розумів, що горизонт його інтересів звузився, але сприймав це як плату за виживання. Те, що він узагалі вижив, було справжнім дивом.

Сидячи тут, перед цією машинкою з її поганими зубами, і озираючись назад, на період, у якому не відбувалося нічого, окрім роботи, Пол кивнув. Так, він гадав, що був Шехерезадою сам собі, так само як сам для себе грав роль примарної жінки, коли розпускав руки та дрочив у гарячковому ритмі власних фантазій. Полу не потрібна була консультація психіатра, аби визнати, що творчість має певний аутоеротичний бік — просто замість плоті письменник молотить по друкарській машинці, але обидві дії залежать від кмітливості, швидкості та повної відданості мистецтву вигадки.

Але чи не відбувалося також свого роду статевого акту, бодай уявного та недолугого? Бо тільки він знову почав писати… ну, Енні не заважала йому працювати, але, щойно Пол виконував свою денну норму, вона одразу забирала нові уривки — нібито щоби заповнити відсутні літери, але насправді щоби отримати свій кайф. Щоби задовольнити своє мушу. Він знав це так само, як сексуально активні чоловіки знають, яке побачення доведе до ліжка цього вечора, а яке — ні.

«Кіносеріали. Так. Повернемося до них. Хіба що протягом останніх кількох місяців вона ходила в кіно щодня, а не просто по суботах після обіду. А Пол, який брав її на сеанси, був ручним письменником, а не старшим братом».

Набіги на машинку ставали тривалішими, біль повільно відступав, Пол набирався сил… але все одно у нього не виходило писати так швидко, щоби задовольнити потреби Енні.

Мушу, яке тримало їх обох на цьому світі (і це було насправді так, бо без мушу Енні вже давно би порішила і його, і себе), також призвело до втрати пальця. Було жахливо, але при цьому трохи кумедно. « Де твоє почуття гумору, Поле? Сміятися корисно для здоров’я».

Подумай про те, що все могло би бути набагато гірше.

Наприклад, Енні могла би відтяти йому пеніс.

— А в мене він усього один, — сказав Пол і дико зареготав у порожній кімнаті, сидячи перед ненависною «Роял» зі щербатою посмішкою. Він сміявся, поки не заболіли нутрощі й обрубок. Він сміявся, поки не заболів його розум . Згодом регіт перетворився на жахливі хрипкі ридання, які розбурхали біль навіть у куксі великого пальця на його лівій руці, і, коли це сталося, Пол нарешті зміг зупинитися. Він якось апатично почав розмірковувати про те, що перебуває на межі божевілля.