Стівен Кінг - Чорний дім

Він відчуває, як наконечник «Тазера» прослизає між його ніг, і думає, що змії з повним ротом отруйних зубів, які звивалися по зарослій дорозі, приповзли сюди.

— Встромляй руки в петлі, а інакше я підсмажу твої яйця, як устриці. — Це звучить, як уштгисі .

— Гаразд, — каже Тай. Він говорить високим, плаксивим голосом, сподіваючись таким чином продемонструвати, що до смерті наляканий. Бозна, як саме це мало б звучати. — Гаразд, гаразд, лише не чіпайте мене, я все зроблю, бачите? Бачите?

Він встромляє руки в петлі, які великі і просторі.

— Вище! — Він досі чує буркотливий голос у вухах, але принаймні «Тазера» між ногами вже немає.

— Встромляй, скільки можеш!

Тай робить, як він каже. Кайдани закріплюються далі від зап’ястка. Його руки нагадують морську зірку в темряві. За спиною він знову чує незначне металеве дзенькання, оскільки Берні порпається у своєму мішечку. Тай розуміє. Можливо, кепка трохи й гальмує його думки, але це надто очевидно. У старого виродка там наручники, які використовувалися вже багато-багато разів. Він одягне їх на зап’ясток Тая за кайданами, і тоді хлопець буде стояти — чи звисати, якщо втратить свідомість, — тоді як старий монстр різатиме його на шматки.

— Тепер слухай, — каже Берні. Він досі важко дихає, але, здається, трохи ожив . Перспектива, що він зможе поїсти, освіжила його, повернула чимало життєвої енергії. — Я спрямовую на тебе шокер однією рукою, а другою збираюсь одягнути наручник на твоє ліве зап’ястя. Якщо ти поворухнешся… чи смикнешся , хлопчику… отримаєш розряд. Зрозумів?

Тай киває на фоні закривавленої стіни.

— Я не рухатимусь, — говорить він невиразно. — Чесно.

— Я зроблю це так: спершу одну руку, потім другу.

В його голосі вчувається огидне самозадоволення. Він боляче притискає «Тазер» до спини між лопатками Тая. Старий бурчить від того, що докладає зусиль і перехиляється через ліве плече Тая. Тай відчуває запах поту, крові й старості. « Це як в “Гензель і Ґретель” , — думає він, — тільки в нього немає печі, щоб вкинути туди свого катівника» .

«Ти знаєш, що робити, — спокійно каже йому Джуді. — Можливо, він не дасть тобі шансу. Якщо не дасть, то не дасть. Але якщо дасть … »

Наручник сповзає по лівому зап’ястку. Берні тихо огидно бурчить Таю на вухо. Старий тягнеться… «Тазер» переміщається з місця… але не настільки, наскільки хотілося б. Тай стоїть спокійно, коли Берні затягує і застібає наручник. Тепер ліва рука Тая прикута до стіни хліва. Від його лівого зап’ястя вниз звисає сталевий ланцюг і наручник, який Берні має намір одягнути йому на праву руку.

Старий, задихаючись, з усіх сил переміщається праворуч, він простягає руку перед Таєм і намагається намацати наручник, що звисає. «Тазер» знову впивається в спину. Якщо старий дотягнеться, то Таю гаплик, і він уже майже хапає наручник, але той, як маятник, відхиляється назад, і Берні доводиться добряче потягнутися вперед, щоб дістати його. Кістлява щока лягає на праве плече Тая. І коли він нахиляється, щоб дотягнутись до звисаючого наручника, Тай відчуває, що натиск «Тазера» слабшає, а тоді зникає.

«Зараз! — Кричить Джуді у Тая в голові. Або, можливо, Софі. Чи, можливо, вони обоє, разом. — Зараз, Таю! Це твій шанс, іншого не буде!»

Тай опускає праву руку і витягує її з кайданів. Йому не варто навіть намагатися відштовхнути Берні від себе — старий монстр важить фунтів на шістдесят більше від нього — він лише змінює центр тяжіння, звільняючи від ваги плече, і це спричиняє сильний біль в лівому плечі і зап’ястку, закутому в кайдани.

— Що… — починає Берні.

Але Тай намацує правою рукою те, що хотів: в обвислій торбині яйця старого. Він стискає їх з усією силою. І відчуває, як яєчка монстра стискаються один з одним; відчуває, як одне з них тріскається і чавиться. Тай кричить, цей крик висловлює переляк, жах і дикий тріумф.

Берні, заскочений абсолютно зненацька, виє. Він намагається звільнитися, але Тай вхопився мертвою хваткою. Його ручка — така маленька, така, здавалося б, нездатна на серйозну оборону — перетворилася на лапу. Це був саме той момент, коли Берні варто було б застосувати «Тазер», але виявляється, його рука порожня. «Тазер» лежить на давній, встеленій товстим шаром крові підлозі.

— Відпусти! БОЛИТЬ! Бол …

Перш ніж він закінчує, Тай смикає стару порожню торбину в старих бавовняних штанах; він смикає зі всією панічною силою, і там щось відривається. Слова Берні плавно переходять у виття агонії. Він не міг собі навіть уявити, що біль може бути таким сильним… як і не міг подумати, що йому самому доведеться його пережити.