Рут Веа - У лісі-лісі темному

Фло похитала головою.

— Я боягузка, проте у Клер точно є!

Клер вишкірила зуби й злізла з дивана. Повернулася до нас спиною і задерла сріблясту кофтинку, котра сяяла, як риб’яча луска. З джинсів до вузької талії плелися два кельтські візерунки.

— Наліпка на дупу, — фиркнула Ніна.

— Дурість юних років, — зітхнула сумно Клер. — П’яна поїздка до Брайтона у двадцять два.

— Уявляєш, яка то буде краса на старість, — Ніна вела далі. — Принаймні вони підкажуть шлях молодику, що захоче відшмагати твою дупку в будинку для пристарілих.

— Ото буде бідоласі на що поглянути, — Клер поправила кофтинку, розсміялася і знову впала на диван. Випила чарку. — Мел?

Мелані потягнула телефон до коридору, визначити, де вона, допомагали лише кабель та низький голос.

— …і він узяв пляшечку? — долинало з коридору. — Скільки грамів?

— До біса, — рішуче мовила Ніна. — Залишимося поки без одного гравця. Так. Я ніколи не… я ніколи не… — Її погляд блукав між мною та Клер, нарешті з’явилась лукавинка в очах. Звело шлунок. Хмільна Ніна — річ небезпечна. — Я ніколи не спала з Джеймсом Купером.

Кімнатою розлетівся непевний смішок. Клер стенула плечима й випила.

Потім її блакитні оченята та Нінині карі очі витріщилися на мене.

Тишу розірвала Florence and the Machine, яка розповідала про свого хлопця, що майстрував гроби.

— Дідько ухопи тебе, Ніно, — мої руки тремтіли, проте я випила. Потім підвелася і вийшла з кімнати. Обличчя пашіло, я відчула, що страшенно п’яна.

— На сніданок йому завжди можна давати половину банана, — вела Мелані. — Якщо даватимеш виноград, розріж його навпіл.

Прокралася повз неї і пішла нагору сходами. Фло стояла спантеличена.

— Що? Що трапилося?

Минувши сходи, я забігла до ванної кімнати, ляснувши за собою дверима. Я стала навколішки біля унітазу й блювала. Блювала доти, доки мої нутрощі не спорожніли.

Господи, я п’яна. П’яна настільки, щоб піти вниз і дати Ніні ляпаса. Стерво, так майстерно вилила на голову лайна. Вона не знала всього про мене з Джеймсом, проте мала достатньо інформації, щоб зрозуміти, в яку огидну ситуацію втягує мене та Клер.

Тієї миті я ненавиділа їх усіх. Ніну — за її дратівливі й колючі запитання, Фло та Тома — за те, що ледве не з’їли мене очима, поки я пила. Я ненавиділа Клер за те, що вона змусила мене сюди приїхати. Проте найбільше я ненавиділа Джеймса. Ненавиділа за те, що він освідчився Клер і випустив усе назовні. Навіть бідолашну Мелані ненавиділа — лише за те, що вона тут.

Знову звело шлунок, проте він був порожнім. У роті вчувався мерзенний присмак текіли, я підвелася і сплюнула в унітаз. Змила за собою, підійшла до дзеркала, прополоскала рот і вмилася. На блідому обличчі зосталися сліди від плямистого гарячкуватого рум’янцю та ляпки туші.

— Лі? — стукіт у двері. Я впізнала голос Клер і заховала лице в долоні.

— Ще х-хвилину, — я заїкалася. Не мала з тим проблем зі школи. Якимось чином мені вдалося це приховати разом із сумною й дивакуватою особистістю Лі, котра лишилася в Редінгу. Нора ніколи не заїкалася. Зараз я знову перетворювалася на Лі.

— Лі, пробач. Ніні не варто було…

«Іди до біса! — роїлося у думках. — Дай мені спокій».

З коридору долинали голоси. Туалетний папір тремтів як шалений, поки я намагалася щось зробити з чорними плямами від туші.

Як це жалюгідно. Ніби я знову в школі — дівчачі бійки та суперечки. Я присяглася більше не повертатися. Яка жахлива помилка. Яка страшенна, мерзенна помилка.

— Пробач, Норо, — суміш алкоголю та занепокоєння від Ніни. Принаймні так прозвучало. — Я й гадки не мала… будь ласка, виходь.

— Мені час спати, — відповіла їй. У горлі боліло від блювотиння.

— Лі-Норо, благаю тебе , — додала Клер. — Вилазь. Мені шкода, Ніні шкода.

Зробила глибокий вдих і клацнула замком.

У яскравому світлі ванної стояли дві підлі постаті.

— Лі, будь ласка, — Клер узяла мене за руку. — Ходімо вниз.

— Усе гаразд, — запевнила я. — Чесно. Я справді стомлена. Прокинулася о п’ятій, щоби встигнути на потяг.

— Гаразд, — Клер неохоче відпустила мою руку. — Тільки, якщо ти не лютуватимеш.

Зуби заскрипіли. Заспокойся. Тобі цей гамір зараз ні до чого.

— Ні, не б-б-буду я лютувати, — я спробувала додати голосу легкості. — Я лише втомилася. Чищу зуби, побачимося вранці.

Пропхалася повз них до спальні, щоб узяти косметичку, і повернулася до ванної кімнати. Ніна стукала ногою по паркету.

— Ти не жартуєш. Ти зістрибуєш? Господи, Лі, це ж був лише жарт. Єдина, хто мав би обуритись, — це Клер. Проте з нею усе гаразд. Ти що — втратила почуття гумору за ці роки?