Дато Турашвілі - Покоління джинс. Втекти з СРСР

— Це точно він, обличчя ж як у справжнього кадебешника!..

— Та схоже на те, але, можливо, це звичайний пасажир? — все ж висловився проти загальної думки Гега, але дарма.

— Якщо не цей, знайди іншого, покажи мені, я ним займусь, — порадив старший брат, а молодший щиро засміявся.

— Де я тобі його знайду? — так само щиро здивувався Гега.

— Тут, у літаку, — сказав Гія без посмішки, і Гега врешті здогадався, що вибір уже зроблено.

Молодший брат випередив старшого і, підвівшись, попрямував до передньої частини салону з шампанським у руці, допиваючи з пляшки рештки напою. Коли він наблизився до першого ряду салону, абсолютно неочікувано для обраного пасажира вдарив його по голові пляшкою з-під шампанського, розпочавши спробу захоплення літака.

Вже потім, коли все скінчилось, виявилося, що викрадачі помилились, і той чоловік середнього віку, який після удару по голові одразу втратив свідомість, насправді був звичайним пасажиром, а не працівником КДБ. Паата Іверіелі, який помилився, потім сам бинтував голову потерпілому чоловікові. Та тоді для того чоловіка це не мало жодного значення, оскільки він вже без тями, з розбитою головою лежав на підлозі, а жінка, що сиділа поруч із ним, верещала на весь літак.

Дивним було те, що вереск і шум зовсім не подіяв на викрадачів, не спричинив серед них паніку. Вочевидь, до цього вони були готові більш за все, ставши на шлях до мети.

Щойно молодший брат підвівся з крісла з пляшкою шампанського, решта одразу зайняли свої місця, і першим, хто з’явився перед пілотами зі зброєю, був Георгій, за яким слідував старший брат Кахабер. Та Георгій навіть не встиг сказати екіпажу вимоги викрадачів, як якийсь озброєний чоловік без жодного попередження вистрілив у Гію, вбивши того на місці. Той одягнений у цивільне чоловік сидів обличчям до входу і спиною до неба, вже мав напоготові зброю, а його перебування у кабіні екіпажу виявилося несподіванкою для викрадачів. Вони вивчили план того маленького літака, який хотіли викрасти насправді, який замінили, а вони вже не передумали летіти, вирішивши, що це було б більш підозрілим для кадебе, у випадку якщо радянська влада якимось чином дізналася про їхні наміри.

У тій маленькій кабіні окрім екіпажу ніхто й не вмістився би, тим більше так, як зробив це той озброєний пасажир, входження якого до кабіни Георгій та Кахабер навіть не помітили.

Георгій був уже мертвий, і у викрадачів дійсно не було часу роздумувати над власними помилками, більше того, взагалі не було часу думати — озброєний чоловік стріляв з кабіни пілотів уже прямо в салон. Опустивши голови через стрілянину, в салоні сиділо понад п’ятдесят пасажирів. Серед них були й викрадачі, та про те, яким чином куля може обрати винного серед невинних, як видно, не думав і той, хто стріляв. Він поранив Каху і ще одного пасажира, і тому стюардеса, можливо, інстинктивно вирішила зачинити двері до кабіни пілотів, що було не так легко зробити через першу жертву, яка непорушно лежала у проході. Можливо, зачинивши двері, стюардеса хотіла завадити викрадачам дістатися до пілотів, та Гасоян, який відкрив вогонь із кабіни, закрив двері перед самісіньким носом стюардеси, яка перед цим допомогла йому пересунути труп Гії Табідзе. Незважаючи на суцільну паніку в літаку й такий трагічний початок, викрадачі все таки наважилися здійснити задумане, та й іншого виходу в них просто не було.

Решта мала вогнепальну зброю, а Гега стояв у проході між сидіннями, тримаючи у руці несправжню лимонку, про яку знав тільки уже мертвий Георгій.

Гега погрожував екіпажу вибухом, якщо вони не скерують літак в сторону Туреччини, однак пілоти вже прийняли наказ із землі в жодному разі не виконувати вимогу викрадачів. З метою їх дезорганізації пілоти почали імітувати падіння. Та це було геть зайвим — викрадачі діяли вже зовсім хаотично, і це імітоване падіння знову більш за все налякало ні в чому не винних пасажирів. Падіння було таким стрімким і несподіваним, що пасажири зривалися зі своїх місць із несамовитим вереском, і що найстрашніше — цей маневр пілоти повторили кілька разів.

Врешті, коли все більш-менш заспокоїлося, викрадачі повторили свої вимоги, але цього разу ще категоричніше, і тепер вони більше скидалися на відчайдушних шахідів. Пілоти були вимушені брехати, аби потягнути час і хоча б тимчасово вгамувати злодіїв. Вони сказали Сосо, що кількість палива була розрахована лише до Батумі, і до Туреччини вони просто не долетять. Для Сосо, як і для решти викрадачів, сказане здавалось підозрілим, та вони були вимушені повірити у це, як і у необхідність дозаправки в сухумському аеропорту. Сухумі знаходився найближче до Батумі, був найкращим виходом із ситуації, але пілотам було наказано повернутись до Тбілісі, оскільки саме у столичному аеропорту на викрадачів чекала російська озброєна військова частина, що базувалася у Тбілісі. Аби збити з пантелику викрадачів, пілоти все ж здійснили повітряний маневр — нібито літак справді взяв курс на Сухумі, але це було зайвим — у повітряних маршрутах ніхто з них не тямив. Викрадачі до кінця не розібралися і в тому, чи дійсно їхній літак супроводжували зі сторін два реактивні військові літаки — про всяк випадок, а раптом вони дійсно попрямують до Туреччини. Якщо такий ескорт дійсно з’явився вже у батумському небі, то в першу чергу це було зроблено для впливу на пілотів, для контролю точного виконання вказівок з Тбілісі. У протилежному випадку — при наближенні до турецького кордону — літак було б збито.