Стефани Майер - Аптекар

Вона почувалася виснаженою, і їй слід було дати скрутам цього дня плести по інерції, допоки вона не знепритомніє. Однак було присутнє жахливе відчуття, немов фантомний біль, не пов’язаний із жодним місцем у тілі, — вони знову її знайшли. Її не вдовольняла відповідь електронною поштою. Вона склала план надто гарячково, щоб бути у нім упевненою. І він вимагав від неї швидших дій, ніж вона хотіла б.

Вона знала, що теоретично, якщо стрімголов бігти просто на озброєну людину, можна заскочити її зненацька. Політ завжди був її улюбленим ходом, але цього разу вона не бачила альтернативи. Можливо, завтра, після того як її знесилений мозок перезавантажиться.

Обплетена своєю павутиною, вона заснула.

Чекаючи на появу Карстена, вона згадувала інші випадки, коли відділ прагнув її вбити.

Барнабі — доктор Джозеф Барнабі, її наставник, останній її друг, — підготував її до першого замаху. Утім, навіть попри всю його завбачливість, планування та глибоко вкорінену параною, лише завдяки сліпій удачі, що втілилася в одну зайву чашку кави, її життя було врятовано.

Спала вона кепсько. Вона вже пропрацювала з Барнабі на той час більше шести років, і десь посередині цього проміжку він розповів їй про свої підозри. Спочатку вона не хотіла вірити, що він, можливо, має рацію. Вони ж просто виконували свою роботу, як їм наказано, і виконували її добре. Ти не маєш ставитись до цього, як до довготермінової праці, — наполягав він, хоча й пропрацював в одному й тому ж підрозділі сімнадцять років. — Такі люди, як ми, люди, яким доводиться знати те, що інші не хочуть, щоб ми знали, з часом стають незручними. І для цього треба, щоб ти не схибила. Ти можеш бути цілком надійною людиною. Це вони — ті, на кого не можна надіятись.

Отак і працюй на добрих хлопців!

Коли його підозри стали конкретнішими, він почав складати план, частиною якого були фізичні тренування. Барнабі був великим прихильником підготовки, і не можна стверджувати, що, зрештою, йому це не стало у пригоді.

Стрес почав посилюватись протягом останніх місяців, із наближенням дня виходу, тож не дивина, що вона погано спала. Саме того квітневого дня їй трапилося випити дві філіжанки кави замість звичної однієї, щоб її мозок запрацював. Додайте цю додаткову чашку в менший за середній сечовий міхур у меншому за середнє тіло — і отримаєте, зрештою, медика, що біжить до горщика, от і вона дуже поспішала вибігти з-за робочого столу. І поки її не було, смертельний газ почав проникати крізь вентиляцію в лабораторію. А Барнабі стояв саме там, де й мав бути.

Його крики стали для неї його передсмертним дарунком, його останнім попередженням.

Вони обоє були переконані, що коли по них завдаватимуть удару, це не трапиться у лабораторії. Забагато клопоту. Зазвичай через трупи дехто насуплював брови, тож метикуваті вбивці намагалися залишати такі докази якомога далі від себе. Вони не завдавали удару, коли жертва перебувала в їхній вітальні.

Але їй слід було знати, що ніколи не можна недооцінювати нахабство тих людей, котрі прагнуть її смерті. Закон їх не бентежить. Вони занадто затишно почуваються з тими людьми, які ці закони пишуть. А ще їй би слід було шанобливо ставитись до сили щирої дурості, якою розумну людину захоплюють цілком зненацька.

Наступні три випадки були більш прямолінійними. Професійні наймані вбивці працювали поодинці, на її думку. Поки що тільки чоловіки, хоча в майбутньому завжди може трапитись і якась жінка. Один хотів її застрелити, інший — заколоти, а третій — пробити їй мозок ломом. І жодна з цих спроб не зазнала успіху, бо всі напади прийняла на себе подушка. А потому її супротивники померли.

Невидимий, але дуже їдкий газ нечутно заполоняв маленьку кімнатку — за дві з половиною секунди, відколи дроти від’єднались. Після цього життя у найманого вбивці тривало приблизно п’ять секунд, залежно від його зросту та ваги. І то були неприємні п’ять секунд.

Суміш у її ванні була іншою, ніж вони використали, убиваючи Барнабі, але дуже подібною. Це був найпростіший спосіб убити когось швидко й безболісно з-поміж тих, які були їй відомі. До того ж то був відновлюваний ресурс, на відміну від решти її зброї. Єдине, що їй було потрібно, — це добрий запас персиків та крамниця з обслуговування басейнів. Нічого з того, що має обмежений доступ чи навіть поштову адресу, — нічого, що її переслідувачі могли б відстежити.

Вона справді розлютилася через те, що вони знову її знайшли.