Стивен Кинг - Доктор Сон

Денні кивнув, миттєво зрозумівши.

— Як Френкі Лістроун у школі. Він мучить дітей, роблячи їм «індіанські опіки» та «голландські тертушки». [12] Дитячі знущальні прийоми: 1) одночасно крутити врізнобіч шкіру на руці; 2) швидко терти якусь місцину на волосяній частині голови жертви. Якщо когось він не може змусити заплакати, тоді перестає. А якщо може, тоді він не перестає нізащо .

— Це погано, але там було гірше.

Дік запав у те, що випадковому перехожому здалося б мовчанкою, але його розповідь продовжила розгоратися серією картинок і фраз, що їх зв’язували. Денні побачив Чорного Діда, високого чоловіка в костюмі чорнішому, ніж він сам, якогось особливого фасону

( федорі ) [13] Фетровий капелюх з увігнутим наголовком і загнутим донизу передом крисів, названий за п’єсою «Fedora» (1888) французького драматурга Віктор’єна Сарду (1831–1908), де саме в такому капелюсі грала зіркова актриса Сара Бернар (1844–1923); незмінний атрибут гангстерів і детективів у голлівудських фільмах 1940—1950-х рр.

капелюсі на голові. Він побачив, як у нього пуп’янками слини завжди мокріли кутики рота і які в нього почервонілі, в припухлих повіках очі, ніби він втомлений або щойно подолав ридання. Він побачив, як він садовить Діка — молодшого, ніж тепер Денні, либонь, такого віку, як Денні був тієї зими в «Оверлуку», — собі на коліна. Якщо вони були не самі, він міг його хіба що полоскотати. Якщо самі, він клав свою руку Діку між ноги і стискував йому яєчка, аж поки Дікові не здавалося, що він ось-ось зомліє від болю.

— Тобі подобаєсся? — сопів дідо Енді йому у вухо. Він тхнув сигаретами і віскі «Білий Кінь». — Свіссно, шо так, кожному хлопу се подобаєсся. Та якщо тобі навіть і не подобаєсся, ти нікому не росскажеш. А якшо росскажеш, я зроблю тобі боляче. Я тебе спалю.

— Свята срака, — промовив Денні. — Це капець.

— Були ще й інші штуки, — сказав Дік, — але я розкажу тобі лиш про одну. Після того як вмерла його дружина, дідо найняв одну жінку, щоб поралася по хаті. Щоби прибирала й готувала їжу. В обідній час вона зразу метала на стіл все разом, від салату до десерту, бо саме так подобалося Чорному Діду. Десертом завше був або пиріг, або пуддін. Він завжди лежав або в маленькій тарілочці, або на блюдечку поряд з твоєю великою тарілкою, щоб ти міг на нього дивитися і хотіти його, поки копирсаєшся у тих, інших, помиях. Дідо твердо й непорушно тримався цього правила — щоб ти дивився на десерт, поки не доїси смаженого м’яса з вареними овочами й картоплею пюре все, до останнього шматочка. Ти мусив навіть підчищати підливу, що була глевкою і доволі несмачною. Якщо не вся підлива була доїдена, Чорний Дідо тицяв мені шматок хліба і казав: «Повимачуй оцим, Дікі-Пуцьвіріньку, зроби, щоб тарілка сяяла, ніби її собака облизав». Це він так мене називав, Дікі-Пуцьвіріньок. Іноді я не міг змусити себе доїсти ніякою силою, отже, тоді я не отримував пирога або пуддіна. Він забирав мій десерт і з’їдав його сам. А іноді бувало таке, що я міг через силу доїсти весь обід, аж тут бачу — він топче недопалок сигарети в мій кусень пирога або в мій ванільний пуддін. Йому було зручно таке робити, бо він завше сидів поряд мене. Він вважав це вельми вдалим жартом. «Упс, промазав у попільницю», — зазвичай вигукував він. Мої ма і тато ніколи не намагалися покласти цьому край, хоча мусіли розуміти, що навіть якщо це й жарт, то небезневинний, щоб таким чином розігрувати малу дитину. Вони теж просто робили вигляд, ніби це жарт.

— Це дуже, дуже погано, — сказав Денні. — Ваші рідні мали б стати на ваш захист. Моя мама завжди стає. І тато мій став би також.

— Вони буялисся його. І мали підстави буятисся. Енді Хеллоран був поганим, поганим мотосцикилем. [14] Розпусник (сленг афроамериканців). Він приказував: «Нумо, Дікі, об’їж кругом, воно те’ не втруїть». Якщо я було відкушу шматочок, він наказує Нонні — так звали його доморядницю — принести мені свіжий десерт. Якщо я не куштував, той так там і стояв. Виходило так, що я ніколи не міг завершити свій обід, бо мені шлунок аж вивертало.

— Вам треба було переставити той пудинг або пиріг по інший бік своєї тарілки, — сказав Денні.

— Я пробував, аякже, не дурником народився-бо. Він просто переставляв його назад, кажучи, що десерт мусить бути правобіч. — Дік помовчав, дивлячись на воду, де вздовж роздільної лінії між небом і Мексиканською затокою повільно сунувся довгий білий корабель. — Іноді, коли я залишався з ним сам на сам, він мене кусав. А одного разу, коли я сказав, що, якщо він не облишить мене в спокої, я все розкажу татові, він загасив сигарету мені об босу ступню. Він сказав: «Розкажи їм ще й про сеє, й побачиш, чи на добро воно тобі піде. Твій татусь давно знає про мої звички і ніколи й слова не вимовить, бо він миршавець і хоче отримати ті гроші, що я їх тримаю в банку, коли я помру — чого я не збираюся робити скоро».